8 розділ

— Аннабель де Меркьор, дружина графа Безьє, — представилася я, намагаючись приховати страх.

Я стежила за своїми пальцями в долоні графа. Вони здавалися крихітними та білими в його гарячій руці.

Висмикнувши руку, підняла очі. Ніздрі чоловіка хижо тремтіли, а розплавлене золото в його райдужках викликало холодний піт між лопаток. Проте я не могла відвести погляду. Він був вищий за мого чоловіка й ширший у плечах. Військова форма сиділа бездоганно, еполети свідчили про капітанський чин. Потужна шия, видовжене обличчя з гострими вилицями, легка щетина. Високий лоб із горизонтальними заломами. Кінчик прямого носа трохи опущений, ніби він постійно принюхується. Глибоко посаджені очі, чітко окреслені тонкі губи. Завитки чорного волосся частково прикривали відстовбурчені вуха.

— Люба, не бентеж гостя. Ти так уважно його розглядаєш, що мені аж ніяково. Вибач, друже, — голос Ганса крижаною хвилею окотив мене.

Почервонівши, я пригорнулася до чоловіка, ховаючи обличчя на його грудях.

— Не переймайтеся, ваша дружина мене не збентежила, — відказав Жерар.

Вирішила не звертати на нього уваги й зосередилася на чоловікові, запрошуючи всіх у будинок. Ми піднімалися сходами пліч-о-пліч, граф ішов позаду. Я кілька разів мимоволі пересмикнула плечима: відчувати на собі пильний погляд стороннього чоловіка було неприємно.

— Жераре, найкращі покої у вашому розпорядженні. Відпочиньте, — промовив Ганс, показуючи на двері. — Як щодо спільної вечері?

Сусід кивнув і зник за дверима.

Як тільки ми залишилися самі, Ганс припав до моїх вуст. Забувши про все, я віддалася почуттям. Як добре в його обіймах! Насолода, мов патока, розлилася тілом.

— Ти така прекрасна, що мені знадобилася вся витримка. Я вже шкодую, що наш дім такий великий… — жартома прошепотів Ганс.

Приємна знемога хвилею пройшлася тілом. Я потягнула його далі коридором і штовхнула до нашої кімнати. Він засміявся, але не пручався.

****

Після обіду, підвівшись із ліжка, Ганс почав швидко одягатися. Я, розслаблена, не одразу зорієнтувалася в його намірах.

— Чоловіче, куди це ти?

Ганс, заправляючи сорочку, усміхнувся і, обійшовши ліжко, швидко поцілував мене:

— Справи не чекають. Треба переглянути звіти. Берт, напевно, вже десяток кіл у кабінеті намотав. Совість не дозволяє байдикувати.

— Він усе розуміє, і, певна, не ображається. А я можу розповісти тобі про справи маєтку. Берт мене інформував. Щоправда, я мало що зрозуміла, але повторити можу, — кокетливо посміхнулася, перевертаючись на живіт.

Короткий поцілунок у плече — і Ганс зник за дверима, повністю проігнорувавши мою пропозицію.

Уткнувшись у подушку, я загарчала від досади. Стиснувши її сильніше, шпурнула в інший кінець кімнати.

— Сітроє, господар велів вас погодувати, — мовила від дверей Кларис, тримаючи тацю з обідом, аромат якого змусив мене забути про прикрість.

— Гаразд, їжа так їжа. А потім — на урок. Сьогодні лекція про перевертнів. Мені треба більше дізнатися про природу нашого гостя, — пробурмотіла я, сідаючи до столу.

— Ви довго відкладали цю тему, а сьогодні хочете знати все? — перепитала Кларис, розкладаючи лимонну сукню.

— Я виросла в селищі, закритому для перевертнів. У нашій місцевості їх було мало, і вони були відлюдниками. Я майже нічого про них не знала. Але я не відчуваю страху. Скоріше, зацікавленість і легке занепокоєння. Ти дуже схожа на людину, тільки сильніша. А от від нашого гостя прямо віє Звіром. Вибач, якщо це грубо. Я ще не навчилася описувати відчуття, — промовила вибачливо.

— Сітроєн Волуар — син давнього роду. Перевертні його сім’ї не мають межі між людиною й Звіром.

— Межі?

— Це складно, — зітхнула покоївка. — Вчителька краще пояснить. Мій рід має межу, а Волуари не мають її від народження.

— А що вона дає?

— Захищає свідомість від божевілля Звіра, — відповіла Аманда, яка щойно увійшла.

Сердито зиркнула, як жінка впливла до спальні й без дозволу зайняла сусіднє крісло.

— Не забагато ви собі дозволяєте? — роздратовано запитала я вчительку.

— Ні, — спокійно хитнула головою жінка. — Поки триває навчання, ти моя учениця і підопічна. Я тобі, вважай, матір заміняю, — переконано додала Аманда.

Втримавшись від різкостей, я відкусила канапку та запила гарячим бульйоном.

— Основи природи перевертнів. Кларисо, будеш наочним прикладом, — промовила вчителька і жестом покликала покоївку. — Раса перевертнів, яку в середньовіччі називали демонічною, має здатність ставати Звіром за власним бажанням. Люди з відповідними Звірами об'єднуються в зграї або, по-людськи, у клани. Клан сітроєна Волуара — це Вовки. А клан твоєї покоївки — це Лисиці. Покажи, яка ти у своїй звіриній іпостасі, — наказала Аманда.

Кларис слухняно перетворилася. Я здивовано розширила очі: замість дівчини переді мною сиділа маленька руда Лисичка. Вона неквапом підійшла й поклала мордочку мені на коліна. Заціпеніння трохи відступило, і я обережно погладила її по голові. Її м’яка шорстка приємно лоскотала долоню. Лисичка завиляла пухнастим хвостиком, приймаючи мою ласку.