6 розділ

Подорож, як і казав Ганс, зайняла рівно місяць. Кораблем «Швидкий» ми пливли північним морем прямо до Батавської республіки. Увесь вільний час я проводила на палубі, зачарована водною стихією. Хвилі співали свої пісні, вітер плутав волосся, і я не могла відірвати очей від цієї безмежної краси.

Ганс не раз змушений був нести мене до каюти під схвальний сміх матросів. Він бурчав щось про пронизливий вітер і застуду, а я, сміючись, відповідала, що сіверянці не бояться таких вітрів. Мені хотілося вбирати кожну мить, кожен подих моря – і зберегти їх у пам’яті назавжди.

Капітан корабля, перевертень на ім’я Шер, виявився напрочуд люб’язним. Він особисто провів для нас екскурсію, терпляче відповідав на всі мої запитання, а одного разу навіть дозволив потриматися за штурвал. Я не стримала крику радості й ще довго крутилася довкола, мов дитина. Ганс лише усміхався, стоячи поруч із капітаном і обговорюючи останні новини.

Ми прибули швидше, ніж за графіком. Щиро попрощавшись з екіпажем, я довго не могла вгамувати емоції. Капітан, потискаючи нам руки, сказав, що для нього було честю перевозити таких мандрівників.

— Виявляється, не всі перевертні такі страшні, як той вартовий, — поділилася я з Гансом, коли ми зійшли на берег. — До капітана Шера я звикла швидко. Такий інтелігентний і терплячий.

Я подивилась на мовчазного чоловіка, взяла його за руку й ніжно стиснула долоню.

— Вибач, що тут так розхвалюю стороннього чоловіка. Ти найкращий, — усміхнулася йому широко.

Ганс відповів на мою посмішку. Його обличчя світлішало, коли він усміхався. Мені одразу ставало спокійніше, дихалося легше.

— Я не ревную, жінко, — злегка всміхнувся він. — Просто... у світі багато новин, і не всі з них радісні для Франції. Я хвилююся за наш шлях додому.

— Щось нам може завадити? — стурбовано запитала я.

— Поки що не знаю, але краще бути обережнішими. росіяни уклали союз із Туреччиною, а це ускладнить становище нашої армії. Я переживаю за товаришів, що залишилися на фронті.

Я відчула, як щось холодне пробігло по спині. Війна — це не лише далекі гармати й чужі битви. Це те, що вже торкається мого чоловіка, наших планів і мого майбутнього.

****

Наприкінці квітня ми вже були в департаменті Еро.
Сонце світило яскраво й тепло. Скинувши зимовий плащ, я милувалася ранньою весною. Зелені луки, платоподібний хребет — усе навколо зачаровувало своїми барвами. Гукнувши Ганса, я вказала на гори.

— Як вони називаються?

— Це Севенна. Те, що ти бачиш, — лише мала частина гірського масиву Франції. Тут видобувають корисні копалини, а округи отримують відсоток із продажу

— Округи?

— Так, люба. Департамент Еро поділений на три округи: Монпельє, Безьє й Лодев. Безьє — під моїм керівництвом. Тут багато садів і виноградників, а найбільший прибуток приносить виробництво вина. Вдома я тобі все покажу й поясню.

Ганс пришпорив коня і помчав галопом, чітко даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Я пояснила зміну його настрою втомою від дороги.

— Усе потім, — пообіцяла собі, наздоганяючи його.

Ранок 27 квітня 1799 року

Я проспала до обіду.

Шум із вулиці змусив мене розплющити очі. Кілька хвилин вдивлялася у візерунки балдахіна, потім повільно обвела поглядом кімнату. Усвідомивши, де я, різко сіла й глухо застогнала. Тіло ломило від дороги, а голова гуділа від надто довгого сну. Напевно, останні милі я проспала й навіть не помітила, як ми приїхали додому.

Опустивши ноги, відчула м’який ворс килима, що пестив босі ступні. Я була одна — у великій, розкішно обставленій спальні в біло-синіх тонах. Масивні меблі з червоного дерева, тумби на вигнутих ніжках-лапах, величезне дзеркало в золотій рамі, камін із годинником на полиці — усе навіювало атмосферу достатку. У кутку стояла ширма із зображенням битви, а особливе захоплення викликала кришталева люстра зі свічками, розташованими в кілька ярусів. Весняне світло лилося з панорамного вікна, і я підійшла до нього — на подвір’ї снували люди, зайняті своїми справами, як бджоли у вулику.

Озирнувшись, помітила, що спала в дорожньому одязі. Поглянувши у дзеркало — жахнулася.

Нечепура. Як тепер до людей вийти?

Пошукала глечик для вмивання — не знайшла. Відчинивши одні з дверей, опинилася в кімнаті, викладеній білим мармуром, із великою ванною по центру. На тумбі стояла чаша з прохолодною водою. Я з полегшенням зітхнула, занурила обличчя у воду й не помітила сторонньої присутності.

— О, сітроє! Я ніби відчула, що ви вже прокинулися. Вибачте за запізнення. Я Кларис, ваша покоївка, — з усмішкою сказала молода дівчина, трохи вища за мене.

Дрібні кучері обрамляли її обличчя, надаючи йому чарівності. Чорна довга сукня з накрохмаленим білим фартухом сиділа на ній бездоганно. Я на мить розгубилася, помітивши, як довго вдивляюся в неї. Збагнувши моє замішання, Кларис жваво кинулася до грубки, підняла цебро з гарячою водою й спритно вилила у ванну, доводячи її до приємної температури. Усе — швидко, точно, впевнено.

— Ого… — лише прошепотіла я, вже стоячи оголеною.