4 розділ

Ранок п’ятниці лунав гучно, як ніколи раніше. Розплющивши очі й потягнувшись, я спостерігала, як бігали двоє: мама тримала довгий список і промовляла, що ще треба зробити, Інга розкладала шпильки та розправляла вінчальне вбрання.

Сьогодні все зміниться. Я стану повноправною дружиною Ганса.

— Доню, у нас немає часу сидіти й позіхати, бігом вмиватися — і на кухню. Каша сама себе не приготує.

Мама одним стрімким рухом висмикнула мене з теплого ліжка на холодну підлогу, яка змусила мерзлякувато зіщулитися. Натягнувши вовняні панчохи, я вмилася ледь теплою водою — для бадьорості. Інга, посадивши мене перед дзеркалом, заплела дві тугі коси, вплітаючи святкові стрічки.

— Ганс уже прокинувся? — голос мій був зрадливо осиплим.

— Та доню, давно вже. Сходив твій наречений на ранкову службу, серце моє радіє, як він відданий вірі та честі, а зараз вони з твоїм батьком пішли зустрічати човни.

— Мамо, а човни навіщо?! У нас лише одне маленьке озеро. І селищ на тому кінці немає.

— Дочка, човни з гостями — це традиція. Не можна від неї відходити, навіть якщо здається безглуздою, — пояснювала матінка, ласкаво погладжуючи плече.

Вставши з лави, я обійняла її, намагаючись вкласти в обійми всю вдячність. Тихо схлипнула, вона легенько поплескала мене по спині.

— Досить порожніх розмов. Каша. Швидше!

Спустившись на кухню, я усміхнулася присутнім. Кухарі хоч і метушилися, але загальний настрій був піднесений. Вставши біля вільного столу, поставила глиняний горщик, щедро насипала туди промиту пшеницю, залила вершками та водою.

— Дівчинко моя, може вже в піч ставити? Час... — почула голос Ґрід, яка стояла поруч і лагідно дивилася на мене.

Стара мамина помічниця скоріше була членом сім’ї, ніж найнятим робітником. Вона завжди зі мною няньчилась, якщо батьки були зайняті джерелами або гостями. Дозволяла мені пустощі та терпляче слухала мої скарги на безглуздості: поганий кінець книги чи моє небажання вчити дроби.

— Ґрід, може каші щось сказати треба? Щоб життя моє було щасливим? — збентежено спитала я.

— Дівчинко, нічого говорити не треба, просто думай про це і старанно перемішуй.

Порада проста і зрозуміла.

— Що ти додавала до своєї каші?

— Давно це було. Влітку вінчалися. Я багато ягід насипала і заправила медом. Солодким в мене життя вийшло з моїм дорогим, тільки прожили разом не так довго, як хотілося, а після його смерті я не змогла зняти жалобу, — сумно закінчила вона.

— Тоді я покладу меду.

Запашний мед пах літом та щастям. Вдихнувши аромат ласощів, додала його до каші. Перемішавши, очима знайшла баночки зі спеціями, додала все, що подобалося: корицю, гвоздику, насіння запашного перцю, коріандр.

— Аннабель, не боїшся, що життя твоє з чоловіком буде дуже неспокійним? Дивись, скільки всього заморського поклала, — стурбовано запитала Ґрід, перебираючи баночки.

— Ти понюхай, як пахне! Солодко, пряно, чарівно. Не боюся, — кинувши жменю горіхів, знову перемішала, накрила кришкою і поставила в піч.

— Правильно. Каша на долю не впливає. Адже тобі сподобалося? Значить, будеш щаслива, — тихо промовила мудра жінка.

Попросивши Ґрід подивитися за кашею, я побігла одягатися. Вже були чутні голоси та звуки музики.

— Інго, я готова, збирай мене! Гості вже на підході! — випалила, забігаючи до кімнати.

Вінчальне вбрання складне і без допомоги не обійтися. Парадна сорочка з високим коміром, розшитим білими нитками. Корсаж із глибоким прямокутним вирізом на широких лямках, вишитий кольоровими оберегами — хрестами на лямках та по контуру ліфа, а на грудях — яскраві квіти з гострими пелюстками. Спідниця, прикрашена кольоровими стрічками, і накрохмалений фартух з білою вишивкою. На шию — кілька ниток червоних намист.

Залишився лише головний убір нареченої — основна частина вбрання.

— Воістину ти виглядаєш велично в цьому, — розпливлася в усмішці Інга, поправляючи спідницю.

— Так, але боюся, що в короні не вистою весь день, — з побоюванням промовила я, дивлячись на неї.

— Усі стояли, і ти зможеш.

Важила корона чимало. У висоту — з моє передпліччя, складалася із золотого обруча та дванадцяти флерделісів, що чергувалися по висоті. У центрі кожного — сапфіри, прикрашені місячним камінням. Під кожним флерделісом — шестигранник, оздоблений аметистами.

— Дуже важко? — стурбовано спитала Інга, одягнувши на мене прикрасу.

— Дуже, шия німіє, — відповіла, намагаючись тримати голову рівно.

— На служінні потерпиш, а потім, під час свята, біжи в танок і танцюй, доки не злетить, — радила дівчина.

— Ще й танцювати в цьому треба?! Жах...

— Нічого. Потім, коли доньці передаси корону, розкажеш, як голосила в день весілля.

— У Франції свої звичаї. Можливо, я остання, хто йде на одруження у ній....

Наш діалог раптово перервав стукіт у двері. На порозі, сяючи щасливою усмішкою, стояли батько з матінкою, одягнені в парадний одяг. Я велично повернулася до них, намагаючись показати всю красу свого вбрання, пишаючись власним образом.