Розділ 12

— Якщо ти знову мене хоч пальцем тронеш, клянусь, я вистрибну у вікно! Хоча, може, тебе це навіть порадує. Твої гроші повернуться до тебе, а я зникну як небажана проблема, — дівчина заплакала.

Макс ринувся до неї, схопив за талію й кинув на ліжко.

На обличчі Ліни застигла маска жаху.

— Ні! Йди звідси! Не чіпай мене! Я незаймана!

Макс лише підняв одну брову після такої інтимної заяви, але вирішив проігнорувати цю відверту інформацію.

Він відійшов від Ліни й сів навпроти на стілець.

— Від сьогодні я не дозволяю тобі виходити за межі цієї кімнати без мого дозволу.

— Що?! То я тепер твоя заручниця? — Ліна підвелася з ліжка й підійшла до нього. — Скажи, що на тебе найшло? Чому ти так зі мною?

— Попри мої застереження, сьогодні на вечірці ти утнула дурницю. Ти переступила межу. Тобі не потрібне аж таке зближення з Марком.

— Ні-ні. Ми так не домовлялися. Ти контролюєш свої гроші через мене. А моє тіло й усе інше тебе не обходить.

Макс мовчки підвівся, підійшов до тумби біля ліжка й узяв її телефон.

— Зв’язку я теж тебе позбавлю.

Ліна кинулася до нього, намагаючись вирвати телефон із його міцної руки.

Він легко відсторонив її, наче пір’їнку, і вийшов із кімнати.

Ліна почала гупати кулаками у двері.

— Не чини так зі мною, Макс! — крикнула вона у відчаї.

Але її вже ніхто не почув…

Зранку із солодких обіймів сну Ліну вирвала холодна вода.

Хтось вилив їй на голову ціле відро.

Ліна різко розплющила очі.

Перед нею стояла Олеся.

Від її погляду, здавалося, плавилося саме повітря.

— Вставай, підступна хвойдо. Нам треба поговорити.

І перш ніж Ліна встигла щось сказати, Олеся дала їй сильного ляпаса.

У роті миттєво з’явився присмак крові, а у вухах задзвеніло.