Розділ 6

Минув місяць після ганебного звільнення Ліни.

Дівчина відчайдушно намагалася знайти нову роботу. Але Степан Геннадійович виписав їй справжній собачий квиток. Після його рекомендацій її не хотіли брати навіть санітаркою.

Ліна була у розпачі.

Грошей майже не залишилося, а орендодавець вже попередив: якщо найближчими днями вона не заплатить за кімнату, доведеться виселитися.

Того ранку на останні гроші Ліна вирішила купити собі смачної кави.

Хоч маленька, але приємність.

Вона поспіхом зібралася й вийшла з будинку.

Та щойно зробила крок із під’їзду, як невідомі кремезні чоловіки накинули їй на голову мішок і силоміць затягли до припаркованого неподалік автомобіля.

Ліна в ту ж мить попрощалася з життям.

Від жаху вона втратила свідомість.

До тями дівчина прийшла від того, що хтось сильно бив її по щоках.

— Ну, привіт, Ліно! — почула вона приємний чоловічий тембр.

Ліна розплющила очі.

І побачила ті самі гарні чорні вії.

— Максим?! — невпевнено прошепотіла вона. — Чому я тут? Я нічого не розумію.

— Я теж не розумію, як тобі живеться з моїми мільярдами доларів?!

Максим підійшов до неї впритул.

У його очах читалася така лють, що, здавалося, ще секунда — і він вибухне.

— Ви про що? — Ліна розгублено усміхнулася, сприйнявши його слова за жарт.

У неї ледве вистачало грошей на каву, а виявляється, десь у неї були мільярди?

— Ліно, не прикидайся овечкою.

— Я не…

— Мій нотаріус оформив на тебе доручення. Усі мої спадкові активи перейшли під твій контроль. Ти зараз юридично повноправна власниця всього мого майна.

Максим зробив паузу.

— І в мене до тебе лише одне питання.

Його голос раптом зірвався на крик:

— ХТО ТЕБЕ ПІДіСЛАВ?!

Ліна важко сприймала його слова.

Їй здавалося, що все це сон.

Якийсь дурний сон при температурі сорок.

— Я-я… — дівчина почала заїкатися. — Я-я пам’ятаю… Я хотіла зателефонувати мамі й взяла ваш телефон. Це все, що я зробила.

Вона затремтіла.

— Я прошу вибачення. Я просто хотіла подзвонити мамі…

Ліна заридала.

— Я не крала ваші мільярди. Чесно! Це не я!

Вона благально подивилася на Максима.

Один із кремезних чоловіків раптом дав їй ляпаса.

Ліна скрикнула.

З розбитої губи потекла кров.

Чоловік замахнувся ще раз.

— Достатньо, — різко зупинив його Максим.

Чоловік опустив руку.

Максим знову повернувся до Ліни.

— Продовжуй. Отже, ти захотіла подзвонити мамі?

Його голос став спокійнішим, але напруга нікуди не зникла.

— І що далі?

— Я-я… — Ліна вже ледве могла говорити. Здавалося, у неї починалася істерика. — Я взяла ваш телефон… І до вас зателефонував нотаріус. Я випадково прийняла виклик.

— І?

— Він запитав мої дані. Я машинально відповіла. Я не думала, що це важливо. Я просто хотіла швидше все закінчити… і поговорити з мамою…

Далі Ліна вже не могла говорити.

Сльози душили її.

Максим кілька секунд мовчки дивився на неї.

Потім поставив стілець навпроти й сів.

— Отже, слухай уважно, у що ти вляпалася, Ліно.

Дівчина підняла на нього заплакані очі.

— Я спадкоємець і власник великої енергетичної компанії. Після смерті батька мені перейшли величезні статки.

Максим зробив коротку паузу.

— І саме через них мене хотіли вбити.

Ліна завмерла.

— ДТП, у яку я потрапив і після якої ледь не помер, теж не була випадковістю. Це була чиясь спланована акція.

Він нахилився до неї.

— А тепер найголовніше.

Максим узяв Ліну за підборіддя й повернув її обличчя до себе, пильно вдивляючись їй в очі.

— Щоб врятувати себе, я знайшов підставну особу, на яку можна було тимчасово перекинути тягар батькової спадщини. Поки я мав розібратися, хто саме з моїх численних родичів мріє мене вбити й прибрати до рук ласий шматок спадку.

Ліна слухала, майже не дихаючи.

— Але сталася прикра помилка.

Максим криво усміхнувся.

— Замість перевіреної особи моїм доручителем стала ти.

— Я?..

— Мій нотаріус сприйняв тебе за ту саму людину, яку я призначив. Бо ти прийняла виклик із мого телефону й назвала свої персональні дані.

Ліна кілька разів закліпала.

— І що тепер?

Максим відкинувся на спинку стільця.

— Тепер тобі просто пощастило, що першим тебе знайшов я.

Ліна не зрозуміла.

— Це хороша новина?

— Це дуже хороша новина.

Вона трохи видихнула.

— А погана?

Максим посміхнувся.

Цього разу — злорадно.

— Тебе тепер хочуть убити.

Ліна зблідла.

Максим дивився на неї кілька секунд, а потім тихо додав:

— Бачиш, який парадокс, овечко? Мої гроші тепер у твоїх руках…

Він нахилився ближче.

— А в моїх — твоє життя.

Ліна дивилася на нього, не в змозі повірити жодному слову.

Максим ледь усміхнувся.

— Ми взаємозалежні, Ліно.

Він зробив паузу.

— Принаймні найближчі пів року. Саме через такий термін ми зможемо скасувати це помилкове доручення.  Відтепер ти моя тінь овечко. Я буду рахувати скільки годин ти спала, скільки разів ти дихала, навіть кількість твоїх кліпань очима. Ти повністю під моїм контролем. Я маю розуміти, що мої гроші у безпеці. Ти привласнила мої гроші - тепер ти сама стала моєю.