Розділ другий. Вхідний контроль

— Двоє псаголових. Їдять трупи. 

Ми з Гідом по черзі спостерігали за ситуацією в розбитому селі. Дивлячись крізь оптику на своєму С7, я час від часу робив певні записи у нотатнику. Лишивши спостереження за Гідом, я по драбині зліз з водонапірної башти. 

 — Отже, за ці дві години нікого крім цих двох там не було? — підсумував Печивко, дославши патрон в патронник. — Оскар, прогуляємось?

 — Авжеж. — він закинув пустий наплічник за спину. — Прикривайте нас. 

Поки Оскар та Печивко попрямували до селища, я заліз назад на гору. Поклавши біля гвинтівки рацію, я знову прильнув до оптичного прицілу, супроводжуючи хлопців, які вже встигли дістатись до першої будівлі. 

 — Гід!

 — Бачу. — він взяв радіостанцію в руки. — Оскар, у нас гості.

З іншого боку боку в село залетіла розмальована білими Z-тками вантажівка. Щойно вона зупинилась, з кабіни вистрибнули росіяни. Діставши зброю, вони кількома чергами поклали песиголовців. Вслід за ними з кузова машини вистрибнули інші піхотинці, які майже одразу розібрались по хатам. Росіяни робили те саме, що і ми: шукали ресурси. Що правда, вони діяли значно нахабніше. 

 — Гей. 

 — Бачу. — Гід знову затиснув тангенту. — Оскар, вони йдуть до вас. 

Недбало закинувши автомати за спину, двоє росіян зайшли в супермаркет, який раніше досліджували Оскар та Печивко. Я затамував подих. Якби я був один, я б відкрив вогонь без вагань. Але зараз у пріоритеті було збереження життя моїх побратимів. 

 Як на зло, тишу порушила автоматна черга: схоже, їм не вдалось лишитись непоміченими. В наступну мить почалась стрілянина: росіяни відкрили шквальний вогонь по супермаркету з усього, що в них було. 

 В наступну мить поруч пролунав приглушений саундмодератором постріл: Гід зняв росіянина, який збирався пустити по супермаркету термобар. Продовжуючи спостерігати крізь оптику, я шукав найнебезпечніші цілі. 

 — Кулеметник, праворуч від вантажівки. 

 Поруч знов пролунав постріл. Я не стріляв: у мене не було навичок, щоб знімати людей з одного постріла на такій відстані. А зайвий раз демаскувати нашу позицію у мене не було жодного бажання. 

Потрапивши під вогонь, росіяни швидко перегрупувались: не помітити водонапірну башту було важкувато, тож нас все таки виявили. Посміхнувшись, я із задоволенням натиснув на спусковий гачок. Перша куля лягла над головою ворожого піхотинця, вибивши крихти із цегляної кладки. Опустившись точку прицілювання, я майже одночасно зробив два постріли. Росіянин зігнувся, схопившись за руку: як я і очікував, навіть з оптикою мені бракувало влучності на цій дистанції. 

 — Пустий. 

 Гід вієднав магазин і поклав поруч з гвинтівкою. Поки він перезаряджався, я знайшов крізь приціл наступну ціль. Зробивши видих, я натиснув на спусковий гачок. Куля знов пішла не зовсім туди куди треба. Втім наступний постріл був значно кращим: попри те, що я цілився в груди, куля пробила русаку голову.  

 Знявши затворну затримку, Гід знову вклався, і невдовзі зробив ще один постріл. Окрім нас до веселощів приєднався Оскар: вилетівши із супермаркета, він жбурнув гранату за вантажівку. По ньому з ходу відкрили вогонь, але він встиг закатитися за бетонні глиби.

Тим часом ворог теж не забував про гранати: побачивши в приціл підара, я знову відкрив вогонь. Кулі просвистіли повз нього, але від неочікуваності він виронив гранату собі під ноги.

Тим часом Печивко обходив росіян по дуже великій дузі. Вилетівши з флангу, він майже впритул розрядив магазин в спини росіянам. Лишившись "пустим", він рванув за наппівзруйновну цегляну кладку. Ошаленівши від втрат, росіяни відкрили по ньому вогонь з усього, що в них було. 

 — Гід!

 — Бачу. 

Гіду знадобилась лише кілька пострілів, щоб русаки навколо Печивка припинили існувати. 

Мій С7 знову став на затворну затримку. 

 — Пустий. 

 Від'єднавши магазин, я приєднав до карабіна повний. Знявши затворну затримку, я знову вклався і зробив кілька пострілів. Русак впав. Виронивши автомат, він спробував відповзти. Втім, далеко він не забрався. Над ним навис Оскар і добив його короткою чергою.

 — Схоже, сьогодні у нас джекпот. — заговорив динамік радіостанції. — Цинкуйте далі, час звідси вйобувати. 

Поки хлопці нашвидкоруч закидали трофеї у вантажівку, ми з Гідом продовжували спостереження. Як і очікувалось, на звук бою підтягнулись песиголовці, про що я і повідомив Оскара. 

— Прийняв. Ми вже закругляємось. 

 Дивлячись у приціл, я дивився як песиголовці кружляють навколо селища. Застрибнувши у вантажівку, Печивко завів двигун. Щойно Оскар всівся біля нього, вантажівка зірвалась з місця. 

 — Піджени машину. 

 — Прийняв. — закинувши карабін за спину, я злетів з водонапірної вежі і побіг до групи дерев, де був захований пікап. Відчинивши двері, я провернув ключ, заводячи двигун. 

Раптом мою увагу привернуло гарчання: повернувши голову, я побачив песиголовця. Карабін був надто громіздкий для стрільби із машини. Вихопивши ніж, я відчинив двері і вийшов потворі назустріч. Однак, потвора не нападала: повільно задкуючи, монстр відступав. Опинившись за кущами, він розвернувся і кинувся бігти. Сховавши ніж, я повернувся до машини. 

Коли я підігнав машину до водонапорки, ми з Гідом помінялись з місцями. На відміну від мене, у нього прийнамні були водійські права. 

Перед поверненням на Січ Оскар вивісив над вантажівкою жовто блакитний прапор. Ще не вистачало, щоб нас розібрали свої. 

По прибуттю на базу, Оскар попрямував до Сотника. Росіяни з'явились у тому секторі вперше, тож інформація про їх активність була досить важливою. 

 — За Люта!

 — За Люта! 

Тост підхопили усі присутні в імпровізованому барі. Сам тост був безалкогольний. Власне, сам алкоголь був вельми рідкісним у цих краях. Це не могло мене не тішити: я завжди мав відразу до алкоголю та тих, хто ним зловживає. 

 — Коли я пішов по машину, там був песиголовець. 

 — Ти його вбив ? — спитав Гід, потягуючи свіже знайдений чай через трубочку.