1

У великому білому коридорі було тихо, але велелюдно. Велетенський коридор був довгим. З обох боків знаходилися двері. Попід стінами стояли довгі лави, де сиділи душі. Кому не вистачило місця той стояв. Якби сюди потрапила людина, то подумала б, що то привиди, бо душі були напівпрозорі. Частково так і було. Тут були душі і щойно померлих і ще ненароджених, великі й малі, тонкі і товсті, чорні і білі, різнокольорові. В одні двері душі входили і рухалися до інших дверей. Посередині коридору, в стіні, були ще одні двері, на яких висіла табличка «Пральня». Того, хто підходив до цих дверей аж пересмикувало від огиди і душі обходили ці двері по колу. Так і утворилася черга з апендиксом посередині. Треба було пройти через весь коридор. Але проходячи, навіть по колу перед дверима так званої пральні, дехто настільки боявся цих дверей, що аж очі заплющував. Декого всмоктували ці двері. Інші довго не могли прийти до тями і гальмували рух. Ті ж хто підходив далі, наштовхувалися на передніх і, рух відновлювався знову. Хтось лаявся стиха, але був почутий і до карми додавалися роки покарання. Тих же, хто вибачався, налітаючи на інших, навпаки нагороджували роками гарної карми.

Якась огрядна душа поступилася місцем чотирьом маленьким і тендітним. За це в її карму зарахували добру справу.

Були тут ще душі, які йшли без черги, але їх викликали через гучномовець.

– Душа номер 16111977 підійдіть, будь ласка, до місця визначення покарання. – В гучномовці роздався скрипучий механічний голос вже третій раз.

Одна з чотирьох душ схопилася з лави і прийнялася бігти в протилежний бік, тобто не туди, куди рухалася черга, а туди звідки вона прийшла. Добігши до дверей, душа судомно схопилася за ручку і посмикала, але двері не відчинилися. З очей потекли примарні сльози. Душа притулилася спиною до дверей і сповзла на підлогу. Тут двері відчинилися і в приміщення зайшла нова душа. Душа, яка хотіла втекти, намагалася прошмигнути за двері, але це було зроблено недостатньо швидко, ще й зачепилася за нову душу. Двері зачинилися. Душа – утікачка вголос заридала. Новоприбула душа почала її втішати. За це новоприбула душа отримала пару років гарної карми. Знову роздався механічний голос:

– Душа номер 16111977 і душа номер 15101971 підійдіть, будь ласка до місця визначення покарання.

– А прикольно, - сказала новоприбула – не треба в черзі чекати.

– Я боюся – чесно сказала душа-втікачка.

– Не бійся, я буду завжди поряд, я тобі обіцяю, хоч це ми можемо попросити. – відповіла новоприбула душа.

Так вдвох вони й зайшли до кабінету. В сліпучо-білому кабінеті за столом сидів чоловік в білому. Душі здивувалися. Адже досі вони бачили тут тільки таких як самі. Але вони помилялися. Це теж була душа, яку запросили виконувати роль наглядача в’язниці. Просто більш щільнішою вона, тобто душа, стала тому, що проходячи повз, від усіх душ, які потрапляли до кабінету відривалися малесенькі шматочки і приліплювалися до душі – наглядача. Це була ніби нікчемна плата за те, що душі не затягнуло у двері пральні. Але в пральню затягувало тільки зовсім чорні душі і це була секретна інформація. Там вони страждали багато сторіч, потім їх вимивали зсередини найбілішим снігом і відправляли до в’язниці у вигляді хробаків, де кожний бажаючий міг знічев’я роздушити. Тому «пральня» і викликала огиду у душ.

 За наглядачем виднілося сяюче коло виходу. Саме це коло при вході до кабінету, створювало ілюзію німбу навколо голови наглядача.

– Що ж душа 16111977 і душа 15101971 Вищий Суд розглянув ваші справи і виніс вердикт…

– А можна нас не розлучати ?– перебила душа 15101971.

– Власне, це і є ваше покарання. – Повагом сказала душа – наглядач.

– Як?! – скрикнули дві душі, котрі стояли навпроти наглядача.

– Вислухайте й не перебивайте. Можливість з’явитися тут випаде ще не скоро. Добре було б якби ви усвідомили поставлені завдання і наступного разу не відправилися на Землю. – Продовжував наглядач.

– Земля… - знайома назва. – Протягнула невпевнено душа 15101971.

– Так, знайома – підтвердила душа 16111977, обійнявши себе і ловлячи дрижаки, наче тут було зимно і холодно.

– Так, це та планета, з якої ви з’явилися. Відбуваючи покарання, ви припустилися помилок і ось засуджені знову.

– А можна нам взнати, що ми порушили? – Не здавалася душа 15101971.

– Так. Я зараз вам зачитаю усі ваші помилки і поясню, як треба себе поводити, щоб знову не бути засудженим. Цю розмову ви забудете, як тільки опинитеся на Землі, а от як не варто себе поводити, запам’ятаєте і будете страждати від того, що не можете інакше.

–  Тоді в чому сенс? – Це знову запитала душа 15101971.

– А сенс у тому, щоб змириться, винести урок. Власне цього ви теж не пам’ятатимете. Вам видадуть тіла, які слабкі і немічні. Ви повинні навчитися керувати ними.

– Я щось таке пам’ятаю. – Сказала душа 15101971. Було в мене тіло. І я навчився ним керувати. – Потім здивовано перепитала. – Навчився?

– Так, ти навчився. В минулому житті ти був асасіном – найманим вбивцею. Вбивав не зі злості чи зі своєї примхи, а по велінню інших, виконуючи замовлення. Виконував усі закони своєї організації. Саме це і допомогло тобі уникнути «пральні». Але вбивство на Землі, це самовільне дострокове звільнення того, кого ти вбив. Це не в твоїй компетенції Це карається. А самогубство – це втеча з-під варти. Це теж карається.

– А я? – Несміло запитала душа 16111977.

– Ти була дівчиною. Дружиною шерифа на Дикому Заході. Вірніше ви тільки що одружилися, як в містечко увірвалася банда головорізів. Вбили твого чоловіка, а тебе зґвалтували. Від горя ти повісилася. За те що втекла з в’язниці, тебе покарано, але були пом’якшуючі обставини і двері «пральні» тебе не засмоктали.

Душі пересмикнули плечима нічого не розуміючи. Наглядач зачитав душам їхні права у світі Землі. Власне це були не права, а рекомендації, як поводити себе з іншими в’язнями, які потрапили на землю раніше. Тобто любити своїх родичів, особливо тих, хто виконує роль матері і батька, а ще рідних братів і сестер, дітей. Хоча може бути і по іншому.