РОЗДІЛ 8 - Зникнення Мунки

Артем біг з усіх ніг, серце дико билося в грудях. «У дурень я, звичайно, — думав він сам собі. - Ну як так можна було затупити? У цей момент він врізався в людину, яка йшла йому назустріч, і вони впали в різні боки. Це був літній чоловік років 50, весь сивий із довгою бородою, одягнений у білу селянську сорочку та штани із мішковини.

— Перепрошую, я вас зовсім не помітив, — сказав Артем і швидко почав допомагати старому підвестися.

— Дивись, куди біжиш, бо ж так і вбити можна! Якби я був молодший, я б тобі врізав за таке, а так я старий і немічний. — Після цих слів він нагнув голову і засмутився.

— Вибачте…

— Ще й мій син зник, — сказав він, сідаючи на найближчий камінь і ще більше заглиблюючись у смуток. Здавалося, що зараз скупа сльоза скотиться по його зморшкуватому обличчю.

— Стривайте, не треба… — намагався заспокоїти його Артем.

— Бідолашний Мунка! Хоч і дурний як осел і смердить так само, але все ж таки він мій єдиний син. — Не встиг старий домовитись, як до нього наблизився Артем, узяв його за плечі і серйозно глянув у вічі.

- Мунка? Він зник?

— Так, уже три дні його нема. Додому навіть не заходив, а він же недолугий… — Після цих слів старий, ніби трохи прийшов до тями, відсторонив Артема. — Ти чого, як педик, чіпаєш мене?

- Що він сказав? Куди подався?

— Ми останнім часом мали проблеми з грошима. Я вже старий і не можу достатньо заробляти, а цей дурень не може нормальну роботу знайти. Але він пообіцяв, що знайде гроші. Я вже зрадів, думав, він знайде нормальну роботу, набереться розуму, може, навіть знайде собі дружину. Хоча хтось на такого страшилу подивиться? Їй богу, моя дружина красуня, та й я хлопець хоч куди, а він...

— Стривайте, і що далі? Куди він, зрештою, пішов? - перебив його Артем.

— Я не знаю, вже третій день ніхто не може його знайти, та й якщо чесно, крім мене, його ніхто не шукає.

— Але ж щось має бути? Якась зачіпка! Постарайтеся згадати, — умовляв його хлопець.

— Ну, він колись приніс 50 мідяків і дуже пишався собою. Походу, вкрав чи продав своє тіло, на більше у нього не вистачить розуму. А зараз, швидше за все, гниє у якійсь в'язниці або взагалі його хтось прибив…

— Стривайте, 50 мідяків! Це ж виручка за келих, який ми знайшли у тій гробниці! Ну, звісно, ​​як же я одразу не здогадався! - О ні! — Артема раптом пересмикнуло. — А що, коли його вбив той мертвяк? Чи покалічив? Потрібно поспішити! — Після цих слів він кинувся до міста.

— Куди летиш, недолугий? — кричали йому слідом стражники, весело спостерігаючи за зовнішнім виглядом хлопця.

«Два дурниці», — подумав Артем, пробігаючи повз.

До гробниці він дістався дуже швидко, і невдовзі побачив вхід. "Сподіваюся, з цим ідіотом все нормально", - подумав він і відчинив двері. Від побаченого він відсахнувся назад і видав тихий крик жаху. Посеред гробниці стояв Мунка, а за шию його тримав живий мрець, що лежав у труні, вибратися він не міг, бо надгробна плита була не повністю відкритою. "Напевно, Мунка намагався вкрасти скарби, щоб продати і віддати грошей батькові, але мертв'як виявився набагато швидшим і задушив бідолаху", - промайнуло в Артема в голові.

Раптом голова Мунки повернулась у бік Артема, і він почув знайомий голос:

— О, Артеме, привіт! - звернувся Мунка до хлопця.

- Що? Ти живий? — закричав Артем, його очі здивувалися великими розмірами.

— Так, я хотів узяти ще пару дрібничок, щоб продати, але мене схопив цей мертвяк.

— Еее, у мене взагалі є ім'я, — долинуло з труни.

Артем, з переляку, почав задкувати назад, спіткнувся про щось і впав на землю.

- Він що, не спить? Чи чим там займаються мерці? - Вимовив з подивом хлопець.

— Та куди там, вирячитись мені в очі і не відпускає! Пусти, я тебе сказав! — крикнув Мунка мерцеві.

- А ні, я не відпущу! Ти хотів вкрасти мій кулон, - сказав мертвий хрипким голосом.

— Ти що, тут три дні так ось стоїш? — Артем не розумів, що взагалі відбувається.

— Ну приблизно так, — сказав Мунка. — У мене вже шия затекла, а від нього так смердить.

- Знаєш, хлопче, від тебе теж не трояндами пахне, - сказав мертвий. — Давно востаннє мився?

Артем трохи прийшов до тями, підвівся, обтрусився і наблизився до труни, де лежав мертвий і тримав Мунку за горло, не даючи йому навіть рушити з місця.

— То чому б тобі не відпустити його, мертвяк? - Вимовив Артем.

— У мене взагалі є ім'я! Я колись був шановним лордом, — прошипів голос із могили.

— Ну, як тебе звуть? — з ввічливості спитав Мунка.

- Сер Джодах, - сказав голос.

- Та яка різниця! — Артем почав виходити з себе. — Я зараз візьму щось важке і трісну тебе по твоїй кістлявій руці! — Він почав у темряві шукати щось важке.

— Хлопче, я зламаю твого друга шию…

— Давно вже зламав би! Твоїми кісточками тільки дівчат лапати, - сказав Мунка.