Розділ 12. Союзники

Я відчув, як у мені наростає напруга, але намагався зберігати спокій. Вставши, я зробив один повільний крок у її бік, не відводячи погляду від її губ. Вона миттєво підняла долоню, зупиняючи мене жестом. Її рух був чітким і однозначним.

— Не наближайся до мене. Я прийшла просто поговорити. Нічого більшого.

Я прикусив нижню губу, відчувши легку образу. Потім повернувся на своє місце і знову сів, не зводячи з неї очей.

Скай, який стояв поруч, здивовано подивився на мене. Його очі розширилися, і він ненадовго затримав погляд на мені, ніби не розуміючи мого рішення підкоритися її вимозі. Однак його тіло знову набуло людської форми. Він сів поруч зі мною. Його вовки продовжували стежити за нашою відвідувачкою. Їхні погляди були настороженими, а м'язи напруженими, готовими до миттєвої атаки.

Ніка, стоячи на місці, трохи переминалася з ноги на ногу. Зрештою, вона повільно опустилася на землю з іншого боку вогнища, обравши місце на достатній відстані від мене. Її рухи були обережними. Очі спостерігали за мною, ніби вивчаючи мою реакцію. Полум'я від вогнища кидало м'яке світло на її обличчя.

— Гадаю, нам потрібно розпочати наше знайомство спочатку, — почала вона. — Моє справжнє ім'я Ніка. Мені 29 років. Я працюю адвокатом у сімейних справах. У вільний час граю в “OOW” разом зі своїм другом.

Її слова викликали в мене внутрішнє занепокоєння. Я відчув, як у мені піднімається хвиля ревнощів, коли зрозумів, що вона знову згадала про Богдана. Це було важко приховати, але я намагався зберегти зовнішній спокій. Лише пальці мимоволі стиснулися в кулаки, і я відчув, як вони напружуються, майже до болю.

Скай, помітивши мою реакцію, перетворився на вовка і наблизився до мене. Сів поруч. Поклав свою важку голову мені на коліна. Його тепле хутро торкнулося моєї руки, і я, не відволікаючись, повільно провів долонею по ньому. Це трохи заспокоїло мене.

— Тепер твоя черга, — почувся жіночий голос.

Ніка намагалася посміхнутися, але її губи лише злегка смикнулися. Очі залишалися серйозними. Вона пильно стежила за кожним моїм рухом, не пропускаючи жодного жесту чи виразу обличчя.

— Мене звати В'ячеслав, — промовив я рівним голосом, намагаючись не показувати внутрішньої напруги. — Свій справжній вік я не знаю. Авантюрист.

Увесь цей час я не відводив погляду від Ніки. Її обличчя було напруженим. Очі безперервно рухалися, ніби вона щось обмірковувала. Я намагався розгадати, що саме змусило її прийти сюди цієї ночі. Які думки й емоції ховалися за цим непроникним виразом?

Вона різко встала. Її руки, здавалося, трохи тремтіли, але вона дістала з інвентарю меч. Скай миттєво зреагував на цю зміну. Він кинувся вперед, вставши на всі чотири лапи, і низьке гарчання вирвалося з його грудей. Його шерсть настовбурчилася. Очі блищали злістю та готовністю до атаки. Інші вовки також підвелися, зосередивши увагу на Ніці, ніби чекали лише на мій сигнал, щоб кинутися в бій.

Проте я продовжував сидіти. Мій погляд залишався зосередженим на Ніці. Я з цікавістю і деяким захопленням спостерігав за кожним її рухом. І ось настала мить, коли її очі зустрілися з моїми. У них палало щось незрозуміле. Можливо, гнів або розчарування.

— Знову ти за своє! — закричала вона. — Просто скажи мені правду! Це все, що я від тебе хочу!

Напруга навколо нас почала зростати. Вона вже відчувалася в кожному русі, в кожному погляді. Я бачив, як ніжна дівоча рука нервово стиснула меч. Але лише знизав плечима, зберігаючи спокійний тон:

— Це і є правда.

Моя відповідь тільки сильніше розпалила її злість. Ніка направила на мене меч, і я помітив, як блиск холодного металу відобразився в її очах. Однак перш, ніж вона встигла зробити наступний крок, Скай, не гаючи ані секунди, вчепився зубами в її руку. Його хватка була сильною, агресивною. Він намагався зупинити її. Інші вовки також оточили Ніку, готові захистити мене будь-якою ціною.

Та я все ще продовжував сидіти. Мені стало цікаво, як далеко вона може зайти заради того, кого всі кликали Богданом. Усередині себе я вже ненавидів його. Кожна згадка про нього викликала в мені відразу, але я тримав це при собі.

Несподівано Ніка розслабила руку. Її пальці, що до цього міцно стискали руків’я меча, повільно розімкнулись. Меч вислизнув з її руки, і метал тихо задзвенів, коли він упав на землю. Піднявся невеликий клубок пилу.

Скай, що до цього моменту вгризався зубами в її руку, відчув, що загроза минула. Він повільно та обережно відпустив її, після чого зробив кілька кроків назад. Проте він не послабив свою пильність — його тіло залишалося напруженим, а очі не відривалися від Ніки. Він був готовий у будь-який момент знову кинутися вперед.

Але Ніка тільки нервово почухала потилицю. Її рухи були швидкими й різкими, ніби вона намагалася позбутися якогось нав'язливого відчуття або думки, що не давало їй спокою. Її очі ненадовго зустрілися з моїми. У них була видна невпевненість, якої я раніше не помічав у Ніки.

— Гаразд, — сказала вона, намагаючись зібрати себе до купи. — Я застосую один чіт, щоб воскресити твоїх улюбленців, не знаходячись з тобою в одній групі. Але ти маєш мені хоча б сказати свої цілі. Яку мету ти переслідуєш?

Я повільно підвівся. Пил, що піднявся навколо, осів на моєму одязі, але я не звернув на це уваги. Я дивився прямо в її очі, які тепер виглядали втомленими і виснаженими, без тієї сили, що була на початку нашої зустрічі.

— Ніяку, — відповів я рівним голосом, знизуючи плечима. — Я просто хочу жити.

Тільки-но я сказав це, вона різко схопилася за голову обома руками. Її пальці стиснули волосся, ніби намагаючись утримати якийсь внутрішній біль або хаос. Її рухи були дратівливими, наче вона намагалася зрозуміти щось, що було поза її розумінням.

— Я не розумію! — вигукнула вона, що тільки підтвердило мої здогадки. — Я нічого не розумію! Так не буває! Це неможливо!

Я лише знову знизав плечима й спокійно сів на своє місце, не намагаючись пояснити їй більше. Що я міг іще сказати? Я і сам тоді ще нічого не знав.