Розділ 10. Коли прийшов Максим

Щойно Богдан пішов, як з’явився Максим. Ніка почала озиратися, намагаючись зрозуміти, чи не зустрілися вони випадково в під’їзді, але нічого не виявила. 

Її квартира була обладнана найсучаснішими технологіями, які поєднували в собі зручність і естетику. Підлога була виготовлена з особливого матеріалу, що змінював свій колір відповідно до настрою мешканців. Цей матеріал мав унікальні властивості: він відтворював м’яке світло, що створювало ефект невагомості.

Підсвічування стін переливалося різними відтінками, створюючи враження, що кімнати постійно змінюються і підлаштовуються під настрій або час доби. Інтерактивні панелі на стінах дозволяли керувати різними функціями квартири — від освітлення і температури до зміни шпалер. 

Панелі були виготовлені з гнучкого скла, яке реагувало на дотик, миттєво виконуючи команди і надаючи відчуття абсолютного контролю над простором. Кожна деталь інтер’єру була продумана до дрібниць, забезпечуючи максимальний комфорт, включно з автоматичним регулюванням вологості повітря і температури.

Стеля, прикрашена оптоволоконним освітленням, додавала приміщенню відчуття глибини і спокою. Волокна, розташовані у вигляді зірок або хмар, створювали ілюзію неба.

——— Я можу зайти? — запитав Максим, стоячи на порозі.

Його голос лунав занадто різко, порушуючи гармонію і спокій квартири, і Ніка полегшено видихнула, зрозумівши, що Богдану вдалося уникнути зустрічі з ним. Відійшовши від дверей, вона спостерігала, як Максим увійшов всередину. Він виглядав напруженим. Його плечі були стиснуті. Погляд блукав коридором, ніби шукав відповіді на якісь свої внутрішні питання.

——— Просто поклич його, і ми поїдемо. 

——— Його немає, — спокійно відповіла Ніка, намагаючись не видати свою тривогу. — Я сама вдома.

——— Знову починаєш? — розлютився тоді Максим і почав бігати по квартирі.

Його рухи були різкими і стрімкими. Він уважно оглядав кожен куточок, перевіряючи кімнати одну за одною. Кожен пристрій, від холодильника, що розмовляв, до дзеркала, що показувало новини, був підключений до домашньої мережі і реагував на присутність Максима, вітаючи його або надаючи інформацію про стан будинку.

Однак Богдана дійсно ніде не було. І, зрозумівши це, Максим розлючено вдарив кулаком по стіні, створивши глухий звук, що розкотився по всій квартирі. Від несподіванки Ніка трохи підстрибнула, але швидко взяла себе в руки. Її очі на мить заблищали страхом. Та вона швидко опанувала себе, показуючи, що не дозволить йому злякати її.

——— Невже ти не розумієш, що робиш йому гірше? — закричав Максим.

Його голос лунав гостро, відбиваючись від металевих поверхонь і неонових світильників. Обличчя було сповнене гніву і розпачу, а погляд — непохитним, як у людини, що бореться за те, що вважає правильним.

Проте Ніка спокійно сіла в крісло, яке автоматично підлаштувалося під її контури, і, закинувши ногу на ногу, подивилась йому в очі, поклавши руки на коліна. Її впевненість була незламною. Вона виглядала, як справжній господар ситуації.

——— Помиляєшся, — посміхнулась раптом жінка. — Зі мною йому краще.

Тоді Максим втомлено зітхнув і сів навпроти неї, підперши голову однією рукою. Його плечі були зсутулені. Погляд блукав по кімнаті, намагаючись знайти хоч якийсь вихід. У цій кімнаті, наповненій технологіями і прихованими можливостями, він відчував себе чужим. Його слова та дії вже не здавалися такими впевненими, як раніше, і він не знав, як продовжувати цю розмову.

——— Просто змирись з цим і їдь вже до своєї молодої дружини, — продовжила Ніка. — Що вона подумає, якщо дізнається, що в день вашого весілля ти приїхав до мене? Хіба ти не маєш бути зараз разом з нею?

Максим перевів на неї свій погляд, і його очі відобразили суміш роздратування і рішучості. 

——— Може, ти і права щодо Ганни, але щодо Богдана ти помиляєшся. Він справжня бомба уповільненої дії. Чим швидше ми знешкодимо його механізм, тим краще буде для всіх нас, — сказав він з деякою упевненістю.

Але Ніка знову посміхнулась. Її посмішка була теплою, хоча в ній читалася іронія, наче вона вже чула все це раніше. Її очі залишалися яскравими, сповненими рішучості.

——— Ти занадто суворий з ним, — відповіла вона. — Ти бачиш в ньому ходячу проблему, а я бачу людину, яка хоч і повільно, але все ж переживає своє власне горе. Він зцілюється. Можливо, не так швидко, якби ти того хотів чи навіть я, але все ж зцілюється і, неначе фенікс, повстає з власного попелу. 

Максим скептично підняв брови. Його очі звузилися, відображаючи недовіру. Роздратування було майже відчутним.

——— Завдяки цій дурній грі? — в голосі відчувалася зневага, наче Максим говорив про щось зовсім неважливе і несерйозне.

Для нього ця ситуація була абсурдною. Він не міг повірити, що Ніка так серйозно ставиться до захоплення Богдана. Йому взагалі було важко зрозуміти, чому вона вважає подібну поведінку нормальною? З його точки зору, Богдан повністю занапастив своє життя. Сидить постійно у своїй квартирі, ніде не працює, нічим не цікавиться. З усіх, з ким він колись спілкувався, залишились лише вони двоє — Ніка та Максим. Більше нікого. І більше ніяких захоплень, крім гри.

Так, Аліна померла п'ять років тому. І, звісно, це було горем для всіх них, але скільки ж можна вже горювати? До того ж, якщо так подумати, чи не має Ніка страждати більше за всіх? Все ж вони були рідними сестрами. Але Ніки навіть на похоронах не було. Приїхала наступного ранку і просто рушила до свіжої могили, наче це було для неї звичною справою.

Максим ніколи не бачив в її очах скорботу чи хоча б якийсь жаль. Замість цього вона почала активно крутитися біля Богдана, наче тільки і чекала увесь цей час, коли він вже буде нарешті вільним. Він не відповідав їй ніколи взаємністю, щоб вона не робила, і це ще більше запалювало її. З кожним його «ти мені, наче рідна сестра», вона крутилася біля нього ще більше.

Може, йому і дійсно ставало краще після всього, що вона робила, але чи можна це вважати стосунками? Якщо і так, то вони точно не зовсім здорові… Вона посадила його на гру, відрізавши від реальності, а він практично жив за її рахунок. Час від часу йому щось підкидали батьки. Власні ж заощадження Богдан витратив вже дуже давно. Такий розклад справ не подобався Максиму. Він жалів, що не зробив нічого відразу. Хотів виправити…