Розділ 6. Інші гравці

Гравців в місті було вже багато. Вони заповнили собою всі вулиці. Були різного віку і різних рас — від ельфів і гномів до людей і орків. Всі змішалися в натовпі, створюючи барвисту і динамічну картину. Кожен з них жадав отримати того самого дракона, що був головною нагородою ігрової події. Їхні очі блищали від збудження і заздрості, і це змушувало моє тіло тремтіти. Вони дивились на мене якось злісно, з наміром перемогти і взяти приз собі. Та все ж, зібравши всю свою сміливість, я продовжував йти до головної площі.

Площа була вже майже переді мною. Вона була прикрашена гірляндами з квітів і стрічками, які майоріли на вітрі. Натхнення і страх переплелися в моїй душі, додаючи мені сил і одночасно викликаючи сумніви.

Тільки, коли залишилось зробити кілька кроків, один із гравців підійшов до мене. Його тінь затулила мене, змушуючи підняти голову, щоб зустріти його погляд. Він був справжнім гігантом з довгою рудою бородою. М'язи так і випирали з-під броні.

——— Цього року я переможу тебе, Богдане! — вказав пальцем на мене здоровань з рудою бородою. — Ти не зможеш завжди бути першим! Я обов'язково скину тебе з твого п'єдесталу!

Моє серце на мить завмерло, але вперед вийшов песиголовець. Його величезна постать закрила мене своїм тілом. Він трохи зігнувся вперед і, розставивши лапи в різні боки, загарчав, виставивши гострі ікла:

——— Ніхто не сміє так розмовляти з моїм господарем!

Наступної ж миті я почув, як позаду заричав ведмідь і завив вовкулака. Звуки були пронизливими і моторошними. Навіть сова, змахуючи крилами і підстрибуючи на місці, видавала свої гучні крики:

——— Бійка! Бійка! — кричала вона, розпушивши пір'я і роблячи стрибки навколо.

Невдовзі навколо нас почали збиратись інші гравці. Вони утворили коло, спостерігаючи за нами. Їхні очі блищали, а руки нервово стискали зброю. Я чув, як вони обговорювали, в кого з нас більше шансів на перемогу. Їхні голоси були тихими, але на мій подив, більшість з них вважали мене сильнішим. Хоча я був втричі менше і виглядав досить незграбно в рожевій сукні і в обручі з заячими вухами, вони бачили в мені потенціал.

Чи то я так злякався, чи то мені здалося, але незабаром стіни навколо нас наче почали розʼїзжатися в різні боки. Замість них виник паркан і за кілька секунд ми вже опинились на якійсь арені. 

Піднявши голову, я побачив над нами літаючий напис «PVP розпочнеться:» і поруч зворотній відлік. Коли цифра дійшла до 5, натовп закричав:

——— Пʼять… Чотири… Три… Два… 

Я затамував подих і спробував заплющити очі, щоб хоч трохи сконцентруватися на тому, що зараз має статися. Стиснув міцно кулаки.

——— Один!

Здоровань тут же засміявся. Його сміх здався мені знущальним, наче він насолоджувався ситуацією. Я ж не міг відірвати від нього погляду.

А потім з його тіні виліз Вій — жахливий монстр з потворним обличчям і великими вухами. Його шкіра була покрита численними шрамами і ранами. Повіки звисали майже до землі, а брови та вії були довгими та густими. 

Мої пети відразу ж кинулись на нього всі разом. Ведмідь, вовкулака і песиголовець об'єдналися в жорстокій боротьбі з цим монстром. Їхні реви і гарчання змішувалися в один гучний звук. Навіть сова, яка здавалася найслабшою серед них, намагалась бити його своїми величезними крилами і клювати дзьобом. Все змішалося у хаотичному бою…

Не знаючи, що мені робити, я перевів погляд на гравця. В його руках з'явилась булава, велика і важка, наче створена із кісток його ворогів. Вона була вся покрита шипами. Він замахнувся нею в мій бік, але я встиг ухилитися, діставши зі свого інвентаря меч із золотою рукоятт

——— Просто розслабтесь, — вирішив порадити мені помічник. — З вашим мечем неможливо програти.

Почувши останні слова, я сильніше стиснув рукоять і стрибнув в бік здорованя. Мій меч вдарив його по плечу, і він пошатнувся, але не здався. Тільки обличчя спотворилось від болю. Він знову почав контратакувати. Його удари були сильними і швидкими, але я завжди встигав ухилятись. Булава свистіла в повітрі та не могла дістати мене. Я наносив удар за ударом. Він же жодного разу не попав по мені. Я був значно швидше за нього, і це давало мені перевагу. 

Я відчував, як адреналін заповнював мої вени. Кожен мій рух був чітким і впевненим. Здоровань поступово втрачав сили. Його удари ставали слабшими і менш точними. Я використовував кожну можливість для атаки.

——— Та добивай його вже! — викрикнув хтось з натовпу.

Наступної ж миті всі почали скандувати одне і те ж саме ім'я:

——— Богдан! Богдан! Богдан!

Ці крики додавали мені сил і рішучості. Вони зміцнювали мою віру в перемогу. Мої думки стали ясними. Я зібрав усю свою волю і кинувся на здорованя з новою силою. Мій меч вдарив його по грудях, пробиваючи броню і змушуючи його впасти на коліна. Важкий звук удару розлетівся по вулиці, яка зʼявилась так само раптово, як і зникла до цього. Мій перший бій PVP закінчився моєю перемогою.

Натовп вибухнув оплесками і вигуками, а я стояв, важко дихаючи. Адреналін почав повільно відступати, залишаючи місце виснаженню. В той вечір я нарешті дізнався ім'я свого гравця. Спостерігаючи за натовпом, я зрозумів, що насправді він не був поганою людиною. Інакше за нього б не вболівали. Скоріше, він був нещасним. В його житті, напевно, сталося щось трагічне, що змусило його обрати віртуальний світ замість реального. Якби там не було, але я не з'явився би в цьому світі, якби не він. Мабуть, вже за це я маю бути йому вдячним…

Я струснув меч, намагаючись очистити його від крові, і почав шукати очима своїх петів. Але через натовп мені не вдалося це зробити. Замість цього до мене підійшла дівчина мого ж віку.

——— Богдане, ти був неперевершений! І на що тільки той дурник сподівався? Ти ж майже в усіх списках на першому місці!

Її голос був сповнений таким захопленням, що мені стало ніяково. Це було дивне відчуття, наче вона бачила в мені когось іншого. Її очі блищали від захвату, і я тільки здивовано глянув на неї. Над її головою світився напис: Ніка2323. Напевно, це ім'я її персонажа.