Післяісторія

Голосний звук будильника заставив дві пари очей розплющитися, зустрівшись поглядами Ліля підірвалася, встаючи з ліжка, швидко натягаючи на себе верхній одяг, при тому голосно обурюючись :
- Що ти забув на моєму ліжку?

- Ти сама дозволила, - вдавано байдуже протараторив він, не розуміючи – що спонукало його лягти до неї. – Чекаю в машині, - кинув він на ходу насовуючи светр через голову.
Висовуючи ключі для машини, з кишені випала якась річ – пуста бутилочка у вигляді дівчини. Піднявши її, він покрутив нею у руках, хворобливо обмислюючи - де взяв цю річ. "Це ж був сон. Правда?" Його думки напружено крутилися у закарлюках мозку.

Сконфужена Ліля швидко зібравши речі, пішла до машини. Спати в ліжку з незнайомцем, виходило за всі її моральні рамки. Вся ця ситуація вже не виглядала такою безневинною та романтичною.
Мовчанка запала на цілу добру годину, зупинившись біля супермаркету, Мартін пішов по примітивний сніданок у вигляді кави з булочкою. Цей жест підкупив дівчину, й вона трішки подобрівши зі смачним напоєм в руках поцікавилася :

- За скільки будемо в дома?
- Приблизно за дві години, тут на кільці звернемо й виїдемо на автобан, - пояснив хлопець, відчуваючи в душі незрозумілу гіркоту. На дорогу вибігла яка дивна бабулся, зі всієї міці махаючи рукою й зупиняючи автомобіль. – Трясця її, - вилаявся Мартін, гальмуючи бус.
- Дітки, дітки, куди ви їдете? – Тарахкотіла стара. Оторопілий Мартін назвав місто. – О! Мені саме туди, підвезете бабцю? – Радо прокрехтіла стара, не чекаю на відповідь, тягнучи руку до ручки дверей, радо демонструючи один жовтий зуб.

«Десь я вже це бачила» підсовуючись до Мартіна, подумала Ліля. Відстань між ними значно скоротилася, його рука мимоволі торкалася її. Намагаючись зменшитись в об’ємі, дівчина максимально підгребла до себе кінцівки, у відповідь Мартін ще більше розклався, стараючись хоч якось торкатись її.
Вузлик у вигляді бабусі, без кінця тарахкотів, поглинаючи всю незручність, й підпихаючи Лілю до хлопця, спеціально - прямо діючи на їх тіла.

Лінія за лінією, шосе привело тріо мандрівників додому. Старенька вийшла на початку міста, й Ліля облегшено відсунулася на край сидіння. Пара мовчала, Мартін хотів було щось сказати, та задзвонив телефон, й до самого дому Лілі він безкінечно теревенив, час від часу крадькома зиркаючи на дівчину
- Гарного дня, щасти тобі, - ввічливо посміхнулася золотоволоса й швиденько почимчикувала, хаваючись з поля зору хлопця. Намацавши щось в кишені вона виявила ту саму, загадкову пляшечку.

Мартін вимкнув двигун, штучне світло гаража давило на очі, він поклав голову на руки, котрі відпочивали на кермі. Тяжко видихнувши, краєм ока, він побачив якусь блискучу деталь. Піднявши річ, виявив тут саму яскраву рожеву помаду Лілі. « А все могло вийти по іншому» - думав він, розтираючи між вказівним і великим пальцями, приємної консистенції рідину.
Мартін сам в себе випустив золоту стрілу Вузлика, коли вночі вилив в Лілін стакан вміст маленької баночки. Стріла ж золотоволосої залишилася в її баночці. Вона надала перевагу, забути про магію дивного діда з лісу, та не змогла забути про грубого та разом з тим незграбно турботливого Мартіна.

В них залишилися контакти та причина для зустрічі. Їх зв’язує ланцюжок стріли й амурного напою, а також несумісні характери, які з часом змінили б свої кути, перетворюючи них на взірцеву щсливу пару.
Й поки вони думають – бути чи не бути, шолудивий амур шукає нових підопічних, які категорично не пасуватимуть один одному. Та чи так це лише на перший погляд..?