Вечір

Поволі до землі опускався вечір, по жовтневому холодний та пишнобарвний. Мандрівники майже дісталися необхідного місця. Лілі так і не вдалося заснути й трохи відпочити. Мартін увесь час помічаючи, що вона чи то закриває очі в спробі сну, чи то одягає навушники, не слухаючи його веселенькі весільні пісні, починав говорив. Про що? Загалом ні про що. Він не знав з чого почати діалог, тож мова не заходила далі кількох фраз.

- Ти в колготах? – Щиро дивуючись перепитав він, помітивши як із-за задертих штанів виднілася чорна смужка між коловою і носком. Його очі блукали по її ногах, з домінантною цікавістю гладкості, а тут наткнулися на такий собі, бабусин сюрприз.
- Так, - спантеличена Ліля, стрімко прослідкувала за його поглядом, оглянула свій теплий одяг, й перевела очі на супутника, з неприхованим виразом зчудування.
- Тож не так і холодно…
- Ну і що, ліпше я зніму зайвий одяг, ніж змерзну. Тим більше вже не літо і можуть бути приморозки. – Намагалася аргументувати Ліля, не скаже ж вона що ній мерзнуть коліна, а змерзнувши починають боліти. Не скаже ж вона, що не хоче промерзнути та у разі чого - лікувати цистит. Йому не зрозуміти, що незначний холод в поперек і наступна менструація відгукнеться нескінченно болючими спазмами. Не могла і не хотіла, щось йому доводити. Дбати про своє здоров’я – не соромно.

Розуміючи, що діалог закінчений, вона знову налаштувалася задрімати.
- То ти книжки читаєш?
Ліля прокліпала очима, спантеличено вагаючись - відповісти сарказмом чи виховано.
- Так, - її голос набув дивного відтінку, який ще не звучав у їх діалозі. Уважний погляд сірих очей, заставив Мартіна відчути себе незручно. Ба на додаток, йому не сподобався тон, яким вона звернулася, й незамислюючись він бовкнув :
- Хочеш бути розумна? – Жваво усміхнувся Мартін, підкушуючи, на його думку , хорошим жартом. Запала мовчанка. Тисячі думок обурення, крутилися в дівочій голові. Необдумане запитання стало крахом їх спілкування, розтавляючи для Лілі всі крапки на і : ній немає про що говорити з цією необтесаною персоною, й проблема дале не в її характері. 
- Так, - впевнено холодно відгукнулася дівчина, назавжди полишаючи спроби віднайти в цьому незнайомцю щось хороше.

Вузлик лукаво потирав дрібні пухкі долоні. Людська емоційність, видавалася йому потішною та все ж пустою тратою енергії. Особливо жіноча – наповнена максимальним спектром почуттів, бо чоловіча є більш примітивна та разом з тим гостріша.
На околиці великого міста автомобіль зупинився коло підприємства, яке пролягало коло невеликого лісу.

- Якщо хочеш можеш прогулятися серед дерев, ми кілька годин будемо тут на завантажуванні. – Мартін, шукаючи документи, й не дивлячись на супутницю, бовкнув ці слова невбачай, не думаю що дівчина якось відреагує.
- Чудово, - різко випалила Ліля, незвично швидко вибралася з машини й подалася в ліс.

Непередбачувана реакція, щиро шокувала хлопця, на якусь долю секунди в його думках виникло хвилювання – що вона загубиться. Та швидко відігнавши від себе такі дурні думи, пішов до адміністрації, списуючи таку раптовість Лілі на бажання в туалет, а не на його осоружність.
Вдихаючи холодне повітря на повні легені, дівчина полегшено видихнула, заховавшись за пухнастим кущем ліщини, але не втрачаючи Мартінову машину з поля зору. Такому телепню вистачить розуму її тут загубити.

Сутінковий ліс вигравав і різними кольорами осені, й наповнювався примарними густіючим мороком. Примостившись на пеньку, й полегшено витягнувши ноги, задерши голову у гору, дівчина зачаровано дивилася на мерехтіння листочків.

- Що ти тут доню робиш, гриби збираєш? – Прохрипів прямо у вухо скрипучий голос дідуся. Сполошена Ліля аж підстрибнула на місці, від неочікуваної присутності когось живого серед напівпомерклого лісу. Старий ритмічно розсміявся, задоволений справленим враженням.
-Ні, я не вмію їх збирати, - лагідно усміхнулася Ліля, радіючи зустрічі з дивакуватим дідом, як не крути це людина з якою можна нормально поговорити, на відміну від того свина.
- Підсунь-но свій зад, дід сяде, - не чекаючи поки дівчина відсунеться, штовхнувши Лілю в бік, примостився старий. – Що тут скажеш – прожняк. За те - чесно! – Піднявши вказівного пальця посміхнувся старий, демонструючи вузьку темну щілину, з якої виглядав лише один зуб.

Бувши поблажливою до старших, золотоволоса не звернула в’їдливих слів старого, а лише мовчки поправила волосся, й зазирнула в кошик, де берігся тільки один гриб.
- Як ваш улов, дідусю?
- Один гриб кохання, хочеш? – Єхидно нахилившись, сушив зуба старий, ніжно погладжуючи свій круглий живіт.
- Ні-ні, дякую, гриби кохання явно не для мене, - вона стримано відвела стару поморщену руку, яка тикала велетенським грибом ній прямо в носа.
- Нові знайомства то значить - для тебе, а кохгиби – нє, - незадоволено пирхнув старий, - а так? – І клацнувши пальцями, ніби справжній чаклун, велетенський білий у його руці - перетворився у маленьку баночку у вигляді гриба з біло-сірою рідиною. Вперто впихаючи нав'язливий подарунок у долоні дівчини, старий додав, - Тримай-тримай, бо все-таки, якщо захочеш кавалера причарувати це допоможе, або ж допоможе його забути. – Стариган блиснув самотнім жовтим зубом.

Все сталося так різко, дивний ступор огорнув делікатне тіло дівчини, й вона кілька секунд дивилася на баночку, яка щойно була грибом. Звівши перелякані очі на дідуся, Ліля виявила, що його вже поруч немає, а до неї прямував чорний силует Мартіна.
- Ти чому не відзиваєшся? Заснула чи що?! Треба було в машині спати, витягнулася б на сидінні й відпочивала, а не шастаєш посеред лісу вночі, ходи бігом. – Він взяв неї під руку, й потягнув до машини. Зізнатись собі, він хвилювався за цю дивачку, не тільки через спільну знайому Катю чи свою совість, яка б не дала спокою, він хвилювався за неї як за дівчину.

- Я не помітила, що вже потемніло, розмовляючи з дідусем час проминув непомітно, - розгублено виправдовувалася вона, поглядом шукаючи того самого чудернацького дідуся.
- З яким ще дідом? – У всі очі недовірливо, дивився Мартін, хвилюючись, що вона дивна не тільки на словах. Вираз недовіри в погляді товариша, заставив опанувати дівчину себе. Ліля видерлася з його сильного потиску і відповіла :
- Гриби дідок збирав, от ми й розговорилися про них. Забудь.