Обід

- Я тут вирішу деякі свої справи, й після цього поїдемо снідати, не далеко звідси є бістро. – Не відвертаючи уваги від телефону, сухо повідомив Мартін.
- Добре, - ввічливо-нейтрально відгукнулася Ліля, гадаючи, чи вріжуться вони у якийсь стовп, чи все-таки пронесе. Бо хлопець без перестанку, щось то писав, то читав, то говорив по телефону, ігноруючи ситуацію на трасі. На його, а можливо все ж таки - її щастя, автомагістраль була помічена звуковими лініями, тож цей дрібний фактор відігравав важливу роль, змушуючи Мартіна вчасно відривати очі від телефону.

Цілий Божий ранок, ігноруючи присутність Лілі, Мартін - як та секретарка не злазив з лінії зв’язку. І ось за стільки часу, він звернувся до попутниці. Коротко і байдуже.
В цьому й була проблема цієї пари. Мартін показово ігнорував супутницю, рахуючи, її не від цього світу. В той час, коли Ліля просто не могла терпіти таке відношення, категорично зневажаючи всіх, хто так поводився. І Вузлику це було добре відомо.

- Ще зараз як заведе. – Незадоволено буркнув собі під ніс хлопець, дратуючись прокладеним маршрутом. Вважаючи, що це спроба зав’язати розмову, Ліля вставила свої п’ять копійок :
- Ой даа, їх так дивно формують ці карти, що іноді здається - все спеціально зроблено аби загубитися, ніж дійсно знайти необхідну дорогу. – Сором’язливо посміхнувшись, закінчила говорити золотоволоса.

Мартін же, стримуючи останні краплі спокою, кинув на дівчину довгий погляд. Їх очі вперше зустрілися. Молодик й так боявся загубитися, втрачаючи час, бо мав зустріч на точно зазначену годину, а враховуючи, що він педан – про запізнення й не могло бути мови.

Вглядаючись у великі сірі очі, він ніяк не міг зрозуміти - як це миле личко, може поєднуватися із дивакуватістю, й водночас зарозумілістю.
Ліля ж не могла второпати, чому його перший погляд, був наповнений прискіпливим інтересом з проблисками зневаги? Та одне вона могла відзначити точно – побачивши його темні очі, оточені густими довгими віями – він справді, почав виглядати на свій вік. Бо тільки очі залишали у собі іскорки молодості.

В’їхавши у чужий двір, Мартін вийшов з буса і направився до пасата. Він ходив довкола авто, ніби маленький хлопчик навколо нової іграшки. На мить дівчину умилила така поведінка, бо амур обійняв її за шию і замріяно прошепотів на вухо :
- Який милий хлопчисько, - саме це, як маріонетка, мала слідом за ним повторити й Ліля, але Вузлик забув про потойбічність і його слова прозвучали явно, тільки голосом Лілі.
- Я не говорила такого, він абсолютно не милий, що за чортівня! – Приходячи в себе, вона потяглася до рюкзака за водою, свідомо починаючи хвилюватися, що чинить речі - про які раптово забуває. А це в компанії незнайомця - це категорично небезпечно.

Відволікаючись від, як дівчина думала, своєї неуважної забудькуватості, вона витягла книгу й почала читати. Відчинилися праві дверцята, рука дівчини, яка лежала на підлокітнику, зіслизнула вниз, хлопець потягнувся повз нову знайому й відкрив бардачок, витягаючи товщиномір.

«Надто близько» - подумала Ліля, не відриваючи очі від сторінок книги й затримуючи подих. Тим часом, Мартін навіть не звернув увагу на відверту близькість, адже увесь поглинувся у нову покупку. Коли дверцята закрилися, дівчина тяжко видихнула. Явне зближення її спантеличувало, через те, що не було не приємним, не бридким.

- Ой, що це? Зароджується нещасливе кохання? – Безневинно глипнув купідон на дівчину і єхидно розсміявся. Немов бачачи свого знущальника, Ліля повернула голову й втупилася очима в курдупеля, відчуваючи в атмосфері дивну енергію. Від страху розкрити свою присутність, купідон на деякий час покинув салон автомобіля.

Така була сутність в цієї істоти з крилами, вони були глумливі, єхидні і якоюсь мірою егоїстично-скептичні. Напевне, тому ніколи й не виходила, у будь-кого легка історія кохання. Бо це суперечило природі амурів. Також варто зазначити, що амури й купідони різняться тим, що перші поблажливіші й дитиноподібні, а другі нагадують старих карликів, й по природі є зліші. Та у світі примарних істот, їх поєднують в одну ланку через однаковість роботи.

Загудів двигун, Мартін нестримно радісно, постукував по кермі, радіючи новій покупці. «Вольцваген 2014 року, в ідеальному стані, з різними прикалюшками, саме те - що легко можна збути на ринку за хорошою ціною». Від потішних думок. настрій підвищувався ж кожною хвилиною, й пригадавши, що він не один у салоні - доволі радісно звернувся до супутниці:

- Спиш?
- Ні, - дівчина відкрила очі, покидаючи блаженний спокій дрімання.
- Як тобі машинка? – Хлопець, очікував почути від супутниці типову відповідь у стилі дівчат «Красивенька», «Така золотистенька» і тому подібне, лише за ради того, щоб оцінили його вибір.
Та Ліля знала, що вигляд це дрібниці, адже авто можна перефарбувати, замінити зовнішні деталі – і все буде супер, але це не той аспект, який розглядається першочергово, у пріоритеті: ходова частина, пробіг, зношеність основних запчастин і т.д.
- Ну я не знаю, все залежить від начиння і технічного стану, - задумливо відповіла вона намагаючись не бовкнути дурну річ, - ну і першочергово, щоб вона була не бита.
- Була не бита, - задумливо повторив він. Лілю цей папугаїзм, починав дратувати. – А чому? – насмішкувато, поцікавився він, вдаючи щиру цікавість.
- Нуу, це й так очевидно, якщо був удар – машина втрачає початковий стан каркаса, точніше його скривлює, що надалі, впливає на втрату відсотка безпеки. Ти сам це краще мене знаєш. – Приязно пояснювала вона, підтримуючи свою впевненість у словах, жестикуляцією. Чомусь цей хлопець дуже блокував її впевненість та вільність поведінки. Над кожним словом дівчина забагато думала, а про якесь прохання, й мови не було – подякувати за це вона могла тільки впливу Вузлика.

Мартін нічого не відповів на її слова, профільтрував них, зробив висновок, що ця машина, все одно, не залишиться в нього. Він її перепродасть, навіть вже кілька варіантів виникнуло у голові – кого б зацікавила ця краля. Якоюсь мірою, дивачка права, безпека – річ найнеобхідніша, бо авто дійсно було уже бите. Та кілька раз затестити цю машинку по місцевих дорогах, для нього не відгукнеться бідою, а далі він її збуде.