Ранок

Саме того 14 жовтня безвідповідальний амур Вузлик сплутав ниточки абсолютно різних людей. Подеколи цьому дурникові байдуже на істот людського виду й він навмисно зводить несумісних осіб. Тому ця історія двох доль не добродушна допомога бога кохання, а його егоїстичний жарт.

Що підштовхнуло його на такі дії - невідомо, та очевидно одне – невеличка істота з крилами спустилася з неба й по черзі витягуючи різноманітні стріли з підписами «сором», «незручність», «милість», «кохання», «приязнь», «роздратування» стріляла то в хлопця, то в дівчину, розважаючись щирими, неприхованими емоціями людей, які живили його божественну енергію упродовж цілої поїздки.

- Ти запізнилася, - грубо та не церемонячись гримнув чоловік, замість ввічливого вітання. Не вглядаючись в обличчя підстаркуватої особи дівчина неприємно напружилася, ставлячи рюкзак на коліна. « Не скажу ж я, що цілі десять хвилин с…». Рум’янець, пощипуючи вкрив її щоки.

Знаходячись у салоні буса, дівчина втиснулася у праве сидіння, максимально тулячись до дверей, нервово посмикуючи ручку рюкзака. Чоловік завів двигун й помчав вуличками сонного міста, дратуючись запізненням незнайомки, й вивертаючи різкими рухами руль. І тільки шолудивий Вузлик, невидимо вмостився між двома людьми й погладжуючи жирненьке пузо, лукаво хихикав над ними.

Минув якийсь час і вередун засумував, тож діставши стрілу з підписом «Цікавість» шпурнув нею прямо у живіт хлопця.
- Виспалася? – З якимось неочікуваним запалом відізвався чоловік.
- Ємм, та ні, боялася проспати, тож цілу ніч крутилася. – Прокашлявшись відповіла золотоволоса, вдивляючись у велике вікно автомобіля. – А ти?- Теж завжди погано сплю перед дорогою, - чоловік кинув стрімкий погляд на незнайомку. У швидко мигаючих тінях ліхтарів, його силует видавався на 35 річний вік, коротко стрижене волосся, їжаком стирчало у всюдибіч, випираючі складки на потилиці й підборідді, свідчили про зайві кілька кілограмів. – Та постав ти ту самку на низ, там чисто. – Протягнув він руку, махом вказуючи опусти рюкзак. Дівчина покорилася, й мостившись зручніше продовжила знайомство.
- Мене до речі Ліля звати.
-Мартін. – Якось збайдужіло відізвався чоловік. Незручно покрутившись на сидінні, якийсь час дівчина ще розмислювала – чи варто зав’язувати діалог. Та побоявшись бовкнути зайве, втупилася у далечінь дороги. На вулиці стояв густий туман.

- То ти десь навчаєшся чи працюєш? – З новою хвилею цікавості знову почав діалог Мартін.
- Працюю секретаркою, я вже три чи чотири роки як закінчила навчання. – Вираз обличчя дівчини не говорив нічого особливого, стримана ввічливість та бажання як найшвидше адаптуватися у цьому замкнутому просторі. Вузлик хитро переводив очима від одного до іншої.
- То скільки тобі років?
- 25, а вам?
- 26. – Ліля не стримавшись поглянула на хлопця, не розуміючи як за секунду цей чоловік помолодшав аж на дев’ять років. Руки, які міцно тримали кермо справді не виглядали старими, очевидно це руки – якими працюють в дома, а не просто щоденно тримаються за руль. Звук який вона видала нагадував і здивування, і в той же час, радість - бо це одноліток. І це все одночасно як і спрощувало ситуацію, так її й ускладнювало.

Запала чергова мовчанка, дія стріли скінчилася. Мартін включив музику. Побачивши як його рука потягнулася до плеєра, Ліля подумки встигла розсмакувала нові невідкриті для неї хіти, які назавжди будь асоціюватися з цим моментом і як вона поповняє свій плеєр, новою хорошою музикою, всередині щось підказувало – слухати непотріб він не буде. Нехай розмова не склалася - музика все врятує.

Погортавши свій ютуб, хлопець ввімкнув першу пісню. Відгукнулася реклама, невагома дрібничка перед наступаючим розслабленням. Зазвучала дивна мелодія, а за нею послідував типовий реп про кохання. Нехай. Дівчина спромоглася зрозуміти, що однолітка зачепило у цій композиції. « Напевно оцей момент приспіву де заїкаючись, автор повторює тричі один й той самий ряд». Наступна була весільна пісня, за нею частівки. Тупо втупившись у вікно, намагаючись побороти неочікуваний ступор, дівчина почала намацувати в кишені куртки навушники.

Скинувши швидкість, Мартін повернув авто до заправки. Миготлива позначка, натякала на необхідність пального.
- Тут є туалет? – Поцікавилася Ліля, щиро радіючи позбутися ранкової кави, бо холод і нервозність давали про себе знати тиском внизу живота.
- Повинен бути, - беземоційно на ходу, кинув Мартін, зачинивши двері, направився до каси.
Стоячи біля буса, дівчина ще мить замислилася – чи можна покидати не замкнену машину, та сечовий міхур сказав, що раз треба – то можна.

Не дуже велика черга, розмістила дівчину біля великого вікна, яке за рахунок темряви не показувало нічого, окрім віддзеркалення магазину. Не поспішаючи люди заходили й виходили з кімнати Х. Косячись на Мартіна, аби не втрати його з поля зору, дівчина швиденько справилася з потребою. З полегшенням на душі, Ліля повернулася до буса, усвідомлюючи, що ця поїздка видасться надто важкою.

Завжди весела й балакуча, дівчина легко могла знаходити мову зі «своїми» людьми. Та навіть коли її оточували й «не свої» люди, при спільному бажанні – завжди можна потоваришувати. Вузлик який задрімнув на середньому сидінні сонно почухав очі, й дістав нову стрілу з підписом «рішучість», метнув нею у дівчину.

Рішуче налаштована Ліля, всілася біля невидимого амура, й терпляче очікувала на Мартіна, бажаючи налагодити контакт. Краєм ока, вона помітила як хлопець повертався з кавою в руках. Зручно сівши, Ліля закинула ногу на Вузика, який незадоволено спихав її зі своєї територій відвойовуючи особисту частину сидіння, дівчина не розуміла відколи її джинси стали такими слизькими. Відкрилися двері.

- На, - у своєму грубому й небагатослівному стилі, Мартін тицьнув Лілі стаканчик з кавою.
- О, дякую, - ніяковіючи, дівчина швидко забрала свій напій, з кожним рухом, втрачаючи частинку рішучого настрою. – Наступна кава з мене, - сором’язливо посміхнулася золотоволоса, поправляючи хвостик на потилиці. Мартін, хотів був ляпнути щось у своєму холодному стилі, та амур випередив його вселяючи у не дуже пухлі чоловічі вуста неочікувані слова.