Передісторія

Ліля сиділа за робочим столом охопивши золотисту голову руками. Погляд сірих очей спрямувався в невідому ціль, ігноруючи інформаційне табло екрана. Робочий день тягнувся дуже довго, а внутрішні відчуття нав’язливої нудоти від щоденної рутини, бридко здушували горло. Сьогодні 14 жовтня, дівчина відчула, що терпець закінчився – не може вона більше безперервно сидіти в офісі, вдихати аромат поту, паперу та задухи, й разом з тим - нічого не змінюючи.

Співробітниця й за сумісництвом подруга Лілі – Катя стрімголов бігла до своєї товаришки з надією, що друга вкотре врятує свою невиправну подругу.

- Лілюшка, сонце моє яскраве – є справа, - захекано прошепотіла чорнява нахиляючись до перестінки стримуючи задишку, ідеально пряме каре виблискувало у штучному освітлені. Ліля байдуже визирнула з-за екрана не змінивши початкової пози. – Не хочеш прокататися на вихідні з моїм знайомим в інший кінець країни? Я мала поїхати з ним, та абсолютно забула, що цих вихідних їду з хлопцем до батьків. Діло не відворотне. – Скорчивши благальний вираз Катя імітувала жалісне обличчя дівчинки, закопиливши губу й зграбно прогладжуючи ідеальне пасмо.

Якби Катя вибрала звернутися зі своїм проханням в інший час, а у Лілі був би не такий гнітючий настрій – навряд друга погодилася б на безглузду витівку, їхати на край країни з незнайомцем. Та саме те, давляче відчуття, змусило дівчину зробити різке й необдумане рішення. Бо це можливість розвіятися, коли на вулиці буяють теплі барви й розгарячіле повітря, а під ногами шумить опала листва й тебе охоплює давно загублене відчуття тиші, щастя й безтурботності. 

- Згода. – Тихо буркнула Ліля, понурюючи себе у майбутню втіху, яку вона розсмакує проїжджаючи широкими дорогами, оточеними різнобарвними деревами, слухаючи приємну музику і відкриваючи нові незабутні знайомства. Адже ній так зараз саме цього й не вистачає!

Здзвонившись з чоловіком, з яким мала відправлятися, дівчина склала невеличкий рюкзачок з всім, на її думку, необхідним і вляглася в ліжко, щоб виспатися. Загалом, вона дізналася, що вони мають виїздити о п’ятій ранку, щоб швидше добратися, а відповідно й раніше повернутися. Невідомець їхав по якісь речі для Каті, та Ліля не уточнювала, що і для чого – власне її це не обходило, вона всього лиш підміняє подругу.

Підвівшись з ліжка, в якому дівчина скоріше тільки крутилася - ніж спала, вона відправилася одягатися та снідати тим, що тільки можна впихнути у сонне тіло – кава та шматочок сиру. Готова і ледь підфарбована молодиця, крутилася біля порогу розмислюючи, чи ще щось взяти з собою. Ній було зазначено, щоб вона спустилася до кам’яного дерева, яке знаходилося на розі будинку рівно о п’ятій десять. «Такий пунктуальний?» зухвало осудила дівчина підфарбовуючи губи глибоко рожевою помадою, яка влучно підкреслювала її бліду шкіру. Та саме в той час, коли дівчина мала виходити, ній закортіло відвідати туалет з невідкладною справою, кава зробила своє діло.

Тужачись на білому кріслі, у сумці заграв телефон. Крехтячи, у зігнутій позі Ліля почалапала по мобілку, й контролюючи голос відповіла.
- Алло.
- Ти вже вийшла?
- Спускаюсь, - глухо буркнула вона й вибила, змиваючи воду. Ехо туалету послугувало за під'їзне відголосся. Та власне саме через кишківник дівчина й запізнилася до зазначеного місця, не підозрюючи що вона не винна, а просто почалася не її історія - з її участю.