Розділ четвертий. Залишилося дев'ять

Розділ четвертий. Залишилося дев'ять.

Андрій отямився від забуття, в яке впав, судячи з усього, у той час коли переглядав новини. Схоже, у несвідомому стані він знаходився досить довго. Про що свідчило і те що за вікном вечоріло, і те що ноут чорнів вимкненим екраном, і те що відчайдушно боліло все тіло, ніби то він не сидів весь цей час за столом у зручному кріслі, поклавши голову на руки, а голими руками , разом із трьома друзями студенами, підзаробляючи вночи, розвантажив вагон із мороженими яловичими напівтушами.

- Той ще квест, що значно перевершує за труднощами розвантаження платформи з цеглою і, навіть, фуру з сіллю, - хмикнув собі Андрій. - Ось тільки що це мене на юнацькі спогади потягло?

Потім раптом згадав події, що марилися йому у той час, доки перебував у забутті. - І чортівня всіляка сниться. Теж мені Андрій-кілер знайшовся. Захисник пригноблених та вбивець капітанів першого рангу. Мабуть, треба припинити дивитися новини. І тиск не завадило би виміряти.

Патентований швейцарський прилад фірми B.Well глухо загудів, а потім показав відверту нісенітницю. Він нарочито висвітлив суцільні нулі на екрані. Як нижнього, так і верхнього значення тиску. І що найприкріше, спробував переконати Андрія у повній відсутності в нього пульсу. Це при тому, що при тиску нижче 50 міліметрів ртутного стовпа, пристрій повинен був висвітлити напис Error. Вбудована опція, призначена для того, щоб не лякати пацієнтів тиском, погано сумісним із життям. Друга спроба, зроблена Андрієм, виявилася вдалішою. 75 на 30 при пульсі 12 - цілком прийнятний результат для кандидата в покійники. І лише третій вимір - 105 на 65 та 48 ударів за хвилину, частково влаштувала Старого. Можливо він ще і далі продовжив ці захоплюючі виміри, лаючи на чому світ стоїть найкращі зразки західного медичного приладобудування і досяг би таки підтвердження своєї помірної гіпертонії, ось тільки раптово Андрію страшенно захотілося їсти. Та що там їсти. Навіть слова «хочу жерти», зовсім не відображали ті почуття, які відчув Андрій. Холодильник, набитий тижневим запасом їжі, був спустошений за лічені хвилини. Андрій запихався ковбасою та сиром, водночас черпаючи долонею з каструлі з холодним борщем, покритим товстою кіркою жиру та розбиваючи одне за одним яйця з лотка заковтував їх сирими. Найбільше це нагадувало якесь дивне божевілля.

- І що це було? - Запитав сам до себе Андрій, після того як раптово повернувся до тями.

- Та що це, чорт забирай, зі мною відбувається останнім часом?Спочатку якась чортівня мерехтить, потім цей зірячий голод. Можна подумати, що я тиждень нічого не їв. До того ж, все те, що я встиг зараз з'їсти, навіть ніяк не могло поміститися у мене в шлунку. Невже таки справді збожеволів?

Чомусь йому здалося, що відповіді на всі ці питання він зможе знайти на власній сторінці, в тій самій стрічці новин Фейсбука з якої все і почалося. Старий старанно вимив руки під краном і намагаючись не звертати уваги на забруднену підлогу, покриту яєчною шкаралупою, огризками ковбаси та капустою з борщу, сів за стіл. Після чого увімкнув ноут. Прагнення якнайшвидше заглибиться в поточні новини виявилося настільки сильним, що буквально відсунуло на другий план все інше. Тож Андрій не звернув увагу ні на купу грошей, що лежить на краю столу, пачку що складалася з п'ятитисячних рублевих купюр, перев'язану тонкою гумкою, ні на справжнісінький офіцерський кортик у піхвах, кинутий поверх грошей.

На перший погляд нічого цікавого в стрічці новин фейсбука він не побачив. Так само вороги обстрілюють ракетами Українські міста. Так само гинуть люди, а стурбовані західні союзники обіцяють запровадити нові санкції. Перегортаючи стрічку вниз, він раптово наткнувся на пост з сотнями Лайків та Коментів, де розповідалося про те, що капітан першого рангу Васильєв, той самий, який і наказав завдати ракетного удару по Вінниці, в наслідок чого загинула малеча, яка дуже нагадувала старому його онуку, був вбитий у власній квартирі. За свідченням очевидців вбивство, швидше за все, скоїв бомжуватий на вигляд чоловік похилого віку. Особливу пікантність надавав той факт, що знаряддям вбивства стала звичайна теслярна стамеска, встромлена в печінку високопосадового воєначальника. Андрій здивовано кілька разів передивився цю посаду. Крім подиву, пов'язаного з тим, що описувана подія дуже нагадувала йому ту, яка нещодавно йому примарилася, здивування викликала і дата публікації новини. Вона на десять днів випереджала ту, яку очікував побачити Старий.

- Не зрозумів, то сьогодні сьоме чи сімнадцяте? І якщо сімнадцяте, то куди зникли десять днів із мого життя? Задаючись цим питанням він продовжував на автоматі гортати стрічку новин, майже не звертаючи ні на що увагу, хіба що щоразу переконуючись, що дати публікації постів вперто стверджувала, що сьогодні сімнадцяте число місяця.

Цей перегляд було перервано черговим постом у вигляді фотографії рашистського вояка, одягненого у стандартний камуфляж та піжонський ковбойський капелюх. Текст під світлиною стверджував, що саме цей негідник, родом із Елісти, катував полонених, відрізаючи їм ножем статеві органи.

Раптом поряд із зображенням бурятом виникла фігура знайомої відьми, молодої жінки, одягненої в напівпрозору ситцеву сукню на голе тіло. Василькові очі знову заслонили Андрію весь світ, і відьма низьким, ґрасуючим і пронизливим до мозку кісток голосом сказала: «Ти повинен. Життя за життя. Один до десятої. Залишилось дев'ять. Помстися». Перш ніж чорне ніщо поглинуло його, в голові у Андрія майнула думка: «Ніколи не був у Елісті. Цікаво, як туди діставатися? Принаймні грошей на поїздку має вистачити». Потім знову помер.