Розділ третій. Справжній полковник

Розділ третій. Справжній полковник.

Я прийшов до тями, якщо вірити внутрішньому годиннику, майже за мить. Ось перед очима з'явилася чорна стеля і відразу змінилася теж чорною, але зовсім іншої фактури, бездонною прірвою, наповненою міріадами яскравих зірок. Якщо взяти до уваги об'єктивні чинники, то можна було припустити, що з моменту моєї смерті минуло не менше дванадцяти годин, плюс невизначена кількість діб. Оскільки я помер, коли сонце за вікном тільки наближалося до зеніту, а зараз глибока ніч. Щоправда, це твердження було б слушним, якщо виконується ціла низка додаткових умов. По-перше, напрямок часу йде від минулого до майбутнього.

По-друге, я все ще знаходжусь на Землі, у тій самій півничній півкулі і на відповідному меридіані, а не переселився до тієї же Вальхаллі, де пиячу з незнайомими гуріями в райських кущах на третьому рівні емперій, а зараз тільки-но подзюрити відійшов. Ну або взагалі знаходжусь в паралельному Всесвіті. Комбінацій може бути безліч. При тому, що одна з найдостовірніших базується на синій таблетці та добрих дядьках у білих халатах, які уважно спостерігають за тим, щоб ця сама таблетка була мною вчасно проковтнута.

Маячня калейдоскопічних малюнків, що мелькотять у мене в голові є частково зрозумілою. Все ж таки помирати мені довелося вперше. До того ж, вона виконувала ще й якусь захисну функцію для моєї свідомості. Частково відволікає від думки, що сьогодні мені доведеться вбити людину. Теж, між іншим, уперше. На жаль, запудрити самому собі мізки не вдалося і я зітхнувши почав оглядатися навколо.

У голові виникло банальне: «Знайомі всі обличчя», вірніше — «Знайомі місця». Я справді непогано знав це місце, щоправда, востаннє був тут років тридцять тому. За цей час багато що могло змінитися, тільки не стосовно даного випадку. І каміння, і море змінюються повільно. Тридцять років для них промайнуть непоміченими. А те, що ось той величезний валун сповз униз метрів на десять істотно картину не змінює. Без сумніву Севастополь, вірніше Балаклава. Згодом калейдоскоп хаотичних думок набув якоїсь упорядкованості і я зрозумів, що насправді перебуваю у своєму мертвому стані вже не один день. За цей час я встиг перетнути як мінімум один кордон, виконавши всі встановлені для цього процедури, пов'язані з паспортним контролем та обстеженням щодо наявності у мене чогось злочинного. І все це, залишаючись мрецем. А ось цікаво, транспортування через кордон неживого тіла потребує особливих папірців, чи ні? Якщо так, то я перетворився з законослухняного громадянина на запеклого контрабандиста. Щоправда, ті, останні, все більше на сигаретах, наркотиках та алкоголі спеціалізуються, а я на мерцях. Але як то кажуть: «Хто на що вчився».

Зважаючи на все, до мене повернулися не тільки спогади та емоції, але й почуття гумору. А те, що жарт про контрабанду так собі і на трієчку не витягують, так я і раніше гумором не особливо блищав. Мій нинішній стан радикально відрізнявся від того, в якому я прибув останні дні. Оскільки втративши життя я сповна втратив почуття та емоції, перетворившись на бездумний прилад, що реалізує програмні вімоги, закладені в нього.

Тільки от зараз щось трапилося. І до мене знову, хай і в обмежених обсягах, повернулася здатність розмірковувати.

Щоправда, і в цій ложці меду була присутня бочка з дьогтем. Якщо ще нещодавно, я з ефективністю робота, обладнаного просунутою версією Штучного Інтелекту здійснював всі необхідні дії, спрямовані на виконання своєї місії, то зараз мені потрібно було кумекати своїми мізками. А враховуючи дуже обмежений мій досвід щодо замовних вбивств, нічого путнього, ось так відразу, вигадати не зміг. Добре хоч мій Попередник, а саме так я вирішив нарікти мерця без мізків, на відміну від мерця з мізками, яким відчував себе зараз, зробив певну підготовчу роботу.

По-перше, він ретельно вивчив звички майбутньої жертви. І це знання дозволило мені хоча б більш-менш докладно спланувати вбивство.

По-друге, своїм регулярним копанням у смітнику, розташованому поруч із будинком жертви, він привчив сусідів не надто реагувати на постать бомжа, який казна-звідки з'явився в окрузі.

До того ж сморід, що обов'язково супроводжує подібні заняття, повинен був маскувати трупний дух, імовірно вихідний від мого тіла. У цьому плані для мене залишалися відкриті два питання. Чи схильне моє тіло до гниття? На щастя зовнішніх ознак цьому на своїй шкірі я не помічав, а нюха, на відміну від зору і слуху, моє тіло було позбавлене. Окрім нюху моє мертве тіло було позбавлене й здатності розмовляти. Чи то голосові зв'язки атрофувалися, чи то постраждала відповідна ділянка мозку, яка відповідає за цю функцію. Неважливо. Але нині я не просто мрець, а мрець німий, здатний хіба що нечленороздільно мумукати. У цьому я переконався насамперед, коли відновивши здатність до мислення спробував вголос висловити своє ставлення до того, що відбувається. Але замість ясного і зрозумілого: «Чорт забирай. Та ви що всі, охреніли?», почув невиразне «М-Е-Е» у своєму виконанні. Просто дивно, як моєму Попереднику за таких умов вдалося подолати паспортний та митний контроль, а також купу блок постів шляхом з Владикавказу до Криму. Зокрема й на Кримському мості.

І ще незрозуміло, за рахунок якої енергії я продовжував функціонувати. Ні у воді, ні в їжі моє нинішнє тіло не відчуває жодної потреби, залишаючись працездатним другий тиждень поспіль. Насправді, як тільки до мене повернулася здатність мислити логічно, я поставив це питання на друге місце. Відразу після невдалого експерименту зі спічем. Все ж таки закон збереження енергії був закладений в мою голову з самого раннього дитинства.

В якості попередньої версії можна було б припустити, що я перетворився на вовкулака. Істоту, що не позбавлена певної підступності, тим самим чимось нагадуючу мого Попередника. Ось тільки якщо відштовхуватися від фольклору, то перетворення на вовкулака відбувається на сороковий день після смерті. До того ж ця істота потребує регулярного поглинання крові. Поторкавши пальцем власні зуби і переконавшись, що вони не загострені - одна з відмінних ознак класичного вовкулака, до того ж нижня п'ятірка хитається, треба буде до стоматолога зазирнути, я остаточно переконався, що вурдалаком мені не бути і вирішив залишити питання про свою сутність на пізніший час. А сам нарешті зосередився на розробці плану майбутнього вбивства. Повернення до мене розуму жодним чином не вплинуло на першочергове значення цієї мети. Саму процедуру я вирішив не затягувати та завершити все завтрашнім днем.