Розділ другий. Знайомство з відьмою

Розділ другий. Знайомство з відьмою.

Раптом очі звернули увагу на якусь безглуздість на світлині. Поруч із мертвими мамою та донькою стояла молода жінка у ситцевій легкій напівпрозорій сукні та з босими ногами. Андрій міг присягнутися, що ще за мить до того нічого подібного там не було. Жінка підвела голову і подивилася на старого. Очі в очі. Колись у юнацтві він уже зустрічався з цим пронизливим поглядом волошкових очей. Тоді, відразу після повернення зі студентського будзагіна , де молодий хлопець спромігся заробити шалені на той час гроші, він витратив більшу їх частину на придбання мотоцикла. Дніпро являв собою справжнього залізного монстра, здатного легко розігнатися до ста кілометрів на годину. Ось тільки гасати з такою швидкістю по лісових дорогах, поруч з Печенізьким водосховищем, було не варто. Що й підтвердив на тріски розтрощений залізний кінь, що не витримав зіткнення з могутнім дубом, та й сам Андрій, що валявся на узбіччі в напівнесвідомому стані і відчужено спостерігав як з-під його долоні, притиснутою до рваної рани на животі поштовхами витікає кров. А разом з нею і саме життя.

- Схоже артерія пошкоджена, - відчужено думав хлопець. - Отже, все, кранти. Ось тільки батьків шкода. Хоча дивно, у черевній порожнині начебто артерій не буває.

Горбатий Запорожець, дивовижний двійник німецького Жука Фольтсфагена зупинився навпроти місця аварії. З машини вийшла молода жінка і підійшла до Андрія, що лежав майже непритомним.

Це зараз жінка за кермом свого престижного авто не викликає жодного подиву. А в роки його юнацтва таке можна було сміливо віднести до розряду події неймовірної. Тим більше, що жінка була одягнена у легку напівпрозороу ситцевоу сукню, світло-блакитного кольору, прикрашену численними ліловими дзвіночками, крізь яку чітко проглядалися гострі соски грудей та темна пляма нанизу живота.

- Схоже, красуня білизною себе не обтяжує, - у напівбредному стані відзначив для себе Андрій. Але навіть не це його вразило. А відсутність взуття. - Цікаво, як вона босими ногами на педалі газу та гальма натискає. Незручно ж.

Молода жінка підійшла до лежачого Андрія і присіла навпочіпки поряд з ним. Красиве, класичне обличчя іконописної мадонни залишалося спокійним. Хіба що за бажання на ньому можна було відзначити нотку помірної зацікавленості. Жінка прибрала руку Андрія з рани, що кровоточить, і приклала до неї свою долоню. Потім піднесла закривавлені пальці до губ і облизала їх. Після чого весело посміхнулася і грасуючи голосними промовила звертаючись до Андрія: «См-а-а-чно». Невдовзі глянула вмираючому в очі і додала: «Помри, але живи поки що. Тільки пам'ятай - життя за життя. Один до десяти». Величезні, яскраві, волошкового кольору очі, на обличчі красуні здавалося затулили для Андрія весь світ. І він поринув у чорне небуття. При цьому десь на периферії власної свідомості почув як від'їжджає легкова машина і навіть спробував вимовити млявими губами: «Курва, швидку виклич». Потім почув чиїсь слова, судячи з усього лікаря, що звертається до молоденької медсестрички: «Дивно. Із такими ранами не живуть». А потім все дивне, що сталося з ним на тій лісовій дорозі остаточно і безповоротно забулося.

І ось зараз, дивлячись на фото з стрічки новин своєї фейсбучної сторінки, на якій раптово виникла та сама молода жінка з босими ногами, одягнена в напівпрозору ситцеву сукню на голе тіло, він все згадав. Жінка підвела голову і дивлячись на Андрія своїми бездонними волошковими очима сказала: «Ти повинен. Життя життя. Один до десятої. Помстися».

- Трясця його матері! Примариться ж така бісовщина, - лаявся про себе Андрій. - Треба Нікошпан попити. А ця красуня не інакше як відьма. І відразу ж себе обсмикнув: «Дочекався. Наприкінці життя на містику потягнуло. Вже відьми йому мерехтять. Мабуть, у цій ситуації одного Нікошпана буде замало. З такими глюками треба до психіатра звертатися».

Після цього він помер.