Не добрі думки

Андрій не спав цієї ночі. Було складно з дядьком. По-перше, Карл вирішив, що краще за все буде не викликати швидку (як він пояснив, то було дивне поранення), а покликати свого особистого лікаря. Зрештою, хлопець з цим погодився. Дядько був у жалюгідному стані: блідий, кров текла безупинно, бо перед цим він багато пив, і кров стала рідка. По–друге, характер поранення дійсно був дивний. Принаймні, на думку Андрія. Це були п'ять величезних, аж до кісток подряпин (як стало відомо пізніше).

Було що проаналізувати, і хлопець обов'язково подумає про це. Далі прийшов лікар. Це був товстенький, низенький чоловік. Заметушившись коло хворого, дістав потрібні інструменти з металевої шкатулки і підійшов до дворецького, який стояв, сумно дивлячись на Марека, що втратив свідомість, і промовив:

– Ось, пане Михалем, візьміть це, відкрийте коробку, там всі потрібні інструменти. Візьміть їх та прокип’ятіть в сітці, що там всередині... Тільки швидко, прошу вас, пане...

Бідний старий схопив шкатулку з інструментами та вискочив з кабінету так швидко, що навіть Андрій не очікував від нього такої спритності. Лікар розвернувся до Карла та Андрія і вже досить спокійно промовив:

– А вас двох... Я попрошу вийти з кабінету і чекати на мене за дверима! Вам цього бачити не треба! – Андрій зблід, проте, опанувавши себе, спокійно кивнув.

Проте Карл насупився (хлопець дуже добре знав свого діда і міг сказати, що той міг вибухнути і був на межі цього) та тихо промовив:

– Пане лікарю, я б хотів наполягти на тому, щоб бути присутнім під час операції...

Лікар покачав головою та відповів дуже твердо (чого собі він раніше не дозволяв):

– А я, в свою чергу, наполягаю, Карле, щоб ви і ваш онук покинули це приміщення до того часу, поки я не надам всю належну допомогу Марку... І це моє рішення як лікаря!

Карл видихнув і вже м'яко відповів:

– Добре, пане лікарю, я вийду... Але я маю знати...Марек буде жити?! Він буде...

Але не встиг він закінчити, як у кабінет увірвався старий дворецький із паруючим баняком в руках і швидко поставив його на лаковану підлогу поряд з Марком. Лікар перевів погляд з баняка на дворецького, і з дворецького на Карла, видихнувши, промовив:

– Я вас усіх дуже прошу, вийдіть з кабінету всі... Він в дуже тяжкому стані... Втратив багато крові... Я прогнозувати не візьмусь!

Карл видихнув, і, розвернувшись, вийшов, а Андрій разом зі старим Міхалем пішли слідом. Пройшла, ймовірно, десь година часу. Хлопець не міг точно сказати скільки. Спочатку Карл, розвалившись на канапі, що стояла біля дверей кабінету, крутив у руках подсигар, повний сигарет. Андрій, у свою чергу, зайняв стілець поряд. Згодом старий підвівся на ноги і почав міряти коридор кроками.

Він закурив і ходив з кутка в куток, випускаючи хмари диму, час від часу тихо промовляючи:

– Вийти з кабінету... Ага... Я йому дам вийти з кабінету... І з кабінету, і з посади вийде...

Врешті–решт двері відчинилися, і на порозі постав лікар, спітнілий, з рукавами підібраними до ліктя, але біла сорочка все одно була забруднена кров'ю. Андрій піднявся зі свого місця, а Карл підскочив до лікаря майже в притул із надією подивився на нього.

Лікар втомлено промовив:

– Я зашив його рани... Де треба відрізав... Наклав пов'язки, які треба змінювати... Хоча би раз на день... І, пане Карл, – старий з острахом подивився на лікаря, але стримав себе, а той жорстко додав: – Ваш Марек буде жити! Ба більше, він в свідомості, я поставив йому крапельницю... Всі  необхідні рецепти я  розписав. Крапельниці йому буде ставити медична сестра, яка буде до вас приходити... Також знеболюючі і седативні...

– Пане лікарю, я гадаю... - Але не встиг додати й слова, як лікар його перебив ідодав:– Седативні йому потрібні, бо він людина п'юча, це йому допоможе кинути пити... Якщо буде кровотеча... – лікар видохнув та промовив:

– Можете мені дзвонити в будь–який час... Я зупиню кровотечою, хоча, гадаю, він справиться і швидко одужає... І, Карле, будьте до нього ласкавим. Я дуже прошу вас, домовилися?

Дід виправився та кивнув. Лікар посміхнувся і жестом запросив їх пройти всередину. Марк лежав на канапі, поряд стояв той самий баняк, де до нього приєднався штатив для крапельниці, зверху стояла бутель, до якої була приєднана трубка, по якій повільно рухалася рідина, що спадала в руку до чоловіка.

Карл впевнено закрокував до Марка, взявши стілець, сів поряд і бадьорим тоном промовив:

– Ну що, синку, як ти?

Марек вимушено посміхнувся і тихо відповів:

– Йой, батьку... Нудить... А так, зважаючи на... – він ковтнув, здавалося, ком в горлі, і додав: – Зважаючи на обставини, краще...

Старий посміхнувся і, легенько стиснувши плече сина, промовив:

– Ну нічого, я гадаю, ми швидко поставимо тебе на ноги. Все буде добре! А того, хто це тобі заподіяв, ми знайдемо...

Та не встиг старий закінчити, як від цих слів Марек смикнувся, захрипів та захитав головою, скільки мав сил.

Карл, зиркнувши на лікаря, поспішно промовив:

– Або не будемо шукати... Лежи синку, лежи!

Андрій взяв ковдру, посміхнувся Марку, укрив його по плечі і акуратно промовив:

– Дядьку, як ти?

Марек посміхнувся і тихо відповів:

– Буду жити... Не хвилюйся, друже, все буде добре! І головне... Я тут говорив з лікарем... Я вирішив кинути пити... Заради тебе і заради батька!

Він з любов'ю подивився на батька, а той, у свою чергу, задоволено подивився на сина. Карл хрипло

відкашлявся та промовив:

– Ну, це вірне рішення... Ну добре, синку, відпочивай, ні про що не хвилюйся, сьогодні ти ніч проведеш тут... В дитинстві ти про це мріяв, мрії здійснюються... А зранку ми з Андрієм допоможемо тобі перейти до себе!

Карл подивився на онука. Той зблід і тільки зміг кивком погодитися з дідом. Старий встав з місця, стілець зайняв своє місце, обійняв хлопця за плечі, і вони разом вийшли з кабінету. Проте, як тільки двері зачинилися, Андрій впав на підлогу. Голова в нього крутилася нещадно.