Марек

Марек Патковський не був найкращим. Він не був навіть кращим. Також він не був просто хорошим (в очах батька). Як казав йому Карл, а отже й усім навколо, Марек був ледачий. Він не мав ані копійки. Та й не просто не мав, але й ніколи не приносив. А все тільки витрачав. Почалося це зарано. Молодий, талановитий хлопець, який закінчив школу з відзнакою, поїхав навчатися до Львова. Все було добре. Але з другого курсу хлопець почав пити. Спочатку мало, як казали всі, з ким Марек пив. Та ось з'явилася у Марка дівчина. Все б нічого, та вона завагітніла. Народила, як казав Карл поза шлюбом, та йкинула Марека, забравши дитину до Франківська, де ізникнула на деякий час.

Марек пив так багато, що його відрахували з третього курсу. Йому б повернутися додому, але ні, він вирішив лишитися. Карл почав висилати сину гроші, а той, замість того щоб зберігати їх, витрачав на право і на ліво. Витрачав на випивку, на продажних жінок, на азартні ігри. Це тривало протягом року. Надалі Карл сказав, що не стане більше спонсорувати його і грошей не дасть. Марека це, в жодному разі, не засмутило. Він почав брати в борг. Борг був чималий. За це його били і катували. Зрештою, він звернувся до батька. Той заплатив.

Марек повернувся додому, до рідного Тарсевича. Але і тут він почав займатися звичною справою: приходив до батька, просив, отримував гроші і витрачав за вечір десятки тисяч. Натомість Казимеж закінчив Львівську Політехніку, одружився. До того часу, коли Марек повернувся додому, вже народився племінник Андрій. Колись улюблений син –Марек потрапив в опалу, а Казимеж став всім. Хлопець почав заздрити брату. Намагався навіть робити маленькі пакості, та все марно.

Так все тривало до того дня, поки Казимеж, разом з дружиною Амандою, не врізалися в стовп по дорозі зі Львова до Тарсевича. Загинули обоє. Тіла відвезли до Львова, провели експертизу, де встановили, що обидва були на підпитку. Тут би радіти, але це все дуже пригнічувало Марека. Депресія повністю охопила чоловіка. Поховали Казимежа і Аманду Патковських в сімейному гробовці на Лісовому кладовищі. Плита була запечатана, а надія Карла померла разом із старшим сином, який лишив на старого чоловіка алкоголіка–брата та маленького сина Андрія.

****

Марко проснувся від того, що сонце сильно пригріло своїми проміннями прямо в обличчя. Він різко відкрив очі і сів на канапу, що було помилкою. Голова закрутилася, хвиля нудоти накрила, і чоловік, що мав сили, побіг до ванної кімнати, де виблював те, що пив минулого вечора, в унітаз. Сів на підлогу і взявся за голову руками.

Десь у середині  себе почали прокидатися спогади вчорашнього дня. Він пив спочатку вдень. Не дуже багато, так, щоб прийти в себе і запланувати, що робити з друзямиввечері, коли він візьме гроші і зможе хоча б щось зробити. Стати вільнішим, хоча б на цей вечір, у цей самий момент.Та дорогою додому він сильно оп'янів. Так сильно, що наткнувся на старого дворецького (який працював у них багато років) і обматюкав його. Увалився до батька в кабінет, де сидів Андрій, і, отримавши на горіхи, пішов тверезіти до себе. На вечерю він не вийшов.

Та й взагалі Марко забув про те, що племінник мав приїхати, бо в такому жалюгідному стані він би не хотів з'являтися перед його очима. Марек знав, що батько після вечері любить курити в кабінеті, і тому він там і чекав його. І цього разу він знову не помилився. Заскрипіли двері, і в кабінет зайшов батько.

Він хмуро подивився на сина і хмуро запитав:

– Що ти тут робиш?

– Батьку, я... – почав було Марек, та Карл підняв палець угору і промовив:

– Ти міг хоча б сьогодні не пити? Хоча б один день?

Андрій повернувся, а ти пельку залити чимось міцним? А хлопець так тебе любить... Як батька... Ти міг би замінити йому батька!

– Не починай... Я лише хочу... Ну, ти знаєш! Трішки, так, щоб було...

– От сволота... А вечерю чому прогуляв? Чи ти проспав? – запитав старий, розкурюючи сигарету.

– Ні, батьку... Мені просто соромно, розумієш? Перед Андрійком... Соромно! Я зовсім забув, що він приїжджає... А я на підпитку!

– Соромно... Добре. Що ти хочеш від мене?

– Позич... Трішки грошей... Ну, ти розумієш...

Карл мовчки дістав кошель, та витягнув звідти декілька купюр по п’ятсот гривень.

– Вистачить? – із відразою запитав Карл.

– Так...

Із цими словами Марек схопив гроші та пішов. Він не подякував батьку. Він просто пішов і пропив ці гроші. А частину програв. Напився він до такого стану, що ледь доліз додому. Але дещо він запам'ятав. Це цю фігуру вь старому плащі. Фігура біля воріт курила люльку з чимось гидотним, що тільки називалося табаком.

Марек зупинився, та, хитаючись, прокричав:

– Хто там?

Фігура обернулася, та обличчя чоловік не роздивився. Його щільно закривав капелюх. У проміннях ліхтарів він роздивився очі. Вони сяяли червоним, але за мить сяйво зникло. Кігтиста рука схопила трубку, фігура чи то промовила, чи то закашлялася, чи то розсміялася хрипким голосом:

– Молодий пане, та я вже йду... Але будьте пильні, може щось станеться, а ви й не помітите!

Фігура знову закашлялася та пошвендяла в сторону Лісового кладовища. А Марек махнув рукою, так ніби саме він прогнав чудакуватого старого, і прокричав:

– І щоб я тебе, сволото, тут не бачив!!!

Але відчинилися ворота, і перед Марком постав старий садовий Матеуш, і вирячився на нього з таким подивом, що опустив те, що було в нього в руках – довгий гострий ніж. Матеуш пирхнув і запитав:

– Пан Марек... Я не думав, що ви тут! А з ким ви говорите?

– Та то якийсь бомж тут швендяв... Я його прогнав! А ти, старий, що?

Та ось! – і він показав Марку ножа. Той здивовано реготнув, на що Матеуш додав: – Добре, що то ви... Ех, проходьте додому, пане Марку!

І він встав збоку, даючи змогу пройти Мареку до будинку. Той пішов, хитаючись із сторони в сторону. Чоловік ледве дістався до ліжка і ліг. Та ось кімната не хотіла заспокоїтися, як здалося чоловіку. Вона кружила то в одну сторону, то в іншу, то по колу, то спіраль, що не давала змоги заснути. Але він таки заснув.