Кохання та кров.

Марек крутив срібний портсегар в руках , та намагався спіймати промінь літнього сонця. Його з ранку тріки нудило , їсти він не хотів , здебільшого пив воду. Здавалося що це надавало йому сил. Проте курити хотілося нещадно ( він не збирався кидати , тим паче знаходячись у себе в кімнаті) , і він тяг цигарку , одну і ту саму , не маючи сил докурити хоча би одну в день. Поки що. Він відчував туманний дотик болі, а сил підиіститися з ліжка  він не мав.

Був ще аспект. Сьогодні мала завітати , щоб провести усі процедури які було треба , медична сестра , яку порадив сімейний лікар. Це торбувало. Дуже. Думок не було . Майже. Окрім однієї : " Хто то був коло брами?"  та саме головне , " Чому  він , цей дурковатий бомж , мав таку велику силу?" Згадавши це , біль озвалася в його ребрах , як розряд струму. Чоловік застогнав. В цю саму мть , в унісон , пролунав стукіт в двері.

                                                                  *****

Цього разу Андрія розбудив промінь що пробивя крізь щільно зачинені штори на вікнах. Ранок пройшов як завжди. Проте він не спускався на сніданок до діда. Не заходив ( на цю годину) він і до дядька. А швидко зібравшись сів на ліжко , та задзвонив до Марії. Пішов гудок. Потім  ще. Вона відповіла досить швидко :

- Ти так рано... Щось сталося? - Промовила дывчина в слухавку.

Андрій посміхнувся сам собі , та дуже не кваплипово промовив :

- Так маю кілько цікавих думок... Ну і маю досить повний план на сьогодні! Якщо , звісно не маєш планів , окрім цього...

Марія розміялася в трубку , та промовила :

- Не маю звісно! Де зустрінемося?

- Біля моєї брами!- Протягнув хлопець.

Марія гучно видохнула , та з посмішкою в голосі , промовила :

- Добре... Якщо ти мене вже розбудив , то гадаю кава , згладить враження  того що ти можливо не вихованний!

- Домовилися! - Андрій посміхнувся , та швидко поклав слухавку. 

Хлопець схопив рюкзак , затовкавши в середину , два аленькі ліхтарики , складний ніж ( який колись Марко йому падарував на Різдво) , та старий срібний годинник , який він придбав. Хлопець обійняв рюкзак , та швидко пробіг коридором , так як міг швидко пробіг сходами , та зупинився коло старого Міхала. Старий тільки підняв брови до гори , маючі на меті щось сказати , та пролунав стук у двері. Андрій , зойкнув , та підскочив до дверей , одним рухом відчинив двері.

На порозі стояла молода жінка : білявка, струнка , висока та худорлява. Побачиви Андрія , вона посміхнулася. , а хлопць на впаки , посмішка зникла , обличчя здавалоя стало кам'яним. Він чекав Марію.

- Добрий день... - Все що встигла промовити незнайомка .

Андрій насупився , перебивши жінку , запитав :

- Хто ви є?

Жінка ще більше псміхнулася , та заморгавши на хлопця , відповіла :

- Я Каміла... Мене направили до вас....

Хлопець знову перебив Камілу , та жорстко знову запитав :

- Звідки ви?

На цей раз жіннка парилова , до хлопця , та запитала у відповідь :

- А ти хто є?

Хлопець випрамився , та з гідностью промовив :

- Я Андрій Паткоовський! Ви не не відповіли на моє питання... тому чекаю відповіді! Проте якщо не хочете щоб викликали поліцію , то можете додати , і проте як потрапили в середину садиби.

Жінка видохнула , та акуратно промоаила , підняви руку до гори :

- Я Каміла... Медсестра! Мене прислав лікарь , щоб я допомогла тобі , з твоїм дядьком... А пустив мене якийсь старий біля брами...

- Для вас я пан Андрій... Міхале ??- Хлопець розвернувся чере плече , і старий вже стояв поряд , готовий жо наказу , із боку молодого господаря. - Проведи цю понянку до Марека... А в цей час поясни їй правела повідінки в цьому домі!

Хлопець пропустив Камілу в середину , а дворецький повів її сходами на гору. Андрій з грюкотом зачинив двері , та вилаєвся. Кинув рюкзак , який тримав увесь час в руках , через увесь коридор . Взявся за голову та сів на підлозі. Він дихав тяжко , та на кінець взявши себе в руки , підвівся на ноги , підібрав свої речі , відчинив двері , та пішов через ганок геть.

Хлопець пройшов через браму , яку зачинив старий садовник , та закрокував вздовж Топікової вулиці. Його думки були зайняті  подіями , що сталися із Мареком , та й взагалі , всим що крутилося на вколо нього. Він забув як вести себе , став для всіх диким , і проявляв ( проте це було вже з ним до цього) свою любов тільки рідним. А тепер вимистив свою злість на цій ( сексуальній) гарній жінці , з неочікуваною ненавістью.

Він йшов вулицями , і на перший погляд , здавалося , що він просто гуляє , проте він йшов дорогою на зустріч із дівчиною. Але це не було побаченння , а скоріше коротке розлідування. Чи хоча би щось схоже на це. Він не помітив як дійшов до назначеного місця. Ворота Старого ринку. Сонце яскраво світило , то відчутно гріло , перетворюючи ранок на пекло. Він видохнув. Озирнувся на вкруги. Люди ходили , то в одну сторону , то в іншу , а хлопець стояв посередині. Хлопцю здалося що люди на вкруги не помичають . Як наче він був привид.

- І довго ти збураєшся тут стояти ? - Близько пролунав знайомий голос , від якого він затремтів , та озернувся.

Це була Марія. Вон посміхала , та в своїх окулярах була схожа на маленьку сову. Вона була нафарбована як на побачення. Проте одягнута була в зручний одяг. Андрій підскочив до дівчини , та просто обійняв її , міцно притиснувши до себе. Дівчина відповіла взаємностью. Їм здавалося що час зупинився. Вони обіймалися , не зважаючи на засуджуючі погляди перехожих. Андрій відстранивсь від дівчини , взявши її за плечі. Він подивився в її блакитні очі. Вона посміхалася йому , і хлопець тихо промовив :

- Ну що готова?

Марія заморгавши відповіла :

- До чого , ти пропонуєш, мені бути готовою?

 - Ну як.. - Андрій посміхнувся , та промовив . - Ми сьогодні залізимо в ту кам'яницю...

- В яку? - здивоано запитала дівчина.