Дивина Старого Ринку.

Ян прокинувся рано , і хлопцю здавалося що йогго нещадно  били , все тіло його відповідало йому болем. Але він мав встати з ліжка. По перше він мав намір зустрітися з Марією. По друге як мінімум порозмірковувати над тим що йому робити далі. А ще було трете. Він мав ( таке рішення він прийняв давно) він мав обов'язок піклуватися за дядьком. Він не дуже виспався (принаймі на цю хвилину) , і настрюю не було , навіть для того щоб вставати з ліжка. Але хлопець виходу не мав. Андрій в решті решт встав , умився , та пройшов  в столовую.

За столом сидів Карл , та як завжди курив сігарілу , пив каву , та щось таке наспівував собі під нос. Андрій і собі посміхнувся, та сів на впроти. Хлопець взяв веделку , та почав  різати ножем смажене яйце. Старий підняв голову на онука , та чомусь дуже радістно промовив:

- Добрий ранок , Андрійко!

Хлопець хмуро подивився на діда , та неспішно промовив :

- Добрий ранок , діду...

- А, чому так хмуро? - з цікавістью запитав Карл.

Андрій знову посміхнувся , дуже невесело , та промовив :

- Чому ж я маю радіти?

- Ну як чому? - Брови старого поповзли в гору від здивування , і він додав. - Ну... а чому я маю радіти? дядько ранений лежить другий деь , під крапельницею , ти з ним зваришся...

- Вже не зварюся... - Хитро додав старий , перебивши хлопця. - А твій дядько вже пішов на поправку... до того його треба перевести сьогодні до його кімнати...

Дід витримав паузу , та так само лукаво додав :

- Та й я гадаю , що все піде як на краще... скоро прийде медична сестра... і ми прсто маємо його перевести Марека...  До того ж я маю працювати...

Андрій вскочив зі свого місця , кинувши із дзвоном веделку в тарілку , і розвернувшись направився до тяжких дубових дверей , але Карл здивовано поглянувши на онука запитав:

- Ти куди , хлопчику мій? А , сніданок?

Андрій розвернувся та зло промовив :

- Я до Марека... І діду... Не кажи мені так, ніби ти є мій батько!

Із цими словами він розвернувся вдаривши дверима що мав сили. Вибіг в коридор промчавшись повз ( старий дворецький все що зміг це схелити голову) старого Міхала , який вже зайняв своє місце біля вхідних дверей.  Хлопець в два стрибки піднявся на другий поверх ,  повернув на право , і без ( бо там поки що , не було Карла) стуку увірвався в кабінет.  На тій самій канапі, лежав Марек. Чоловік підняв очі на племінника та промовив :

- Андрійко... - Чоловік слабко , проте впевнено говорив , а щіки набрали червоної фарби . - Хлопчику мій , мені треба з тобою поговорити...

- Дядько... - Втомлено протягнув хлопець.

- Ні Андрій вислухай мене зараз... - Марек впевнено привстав на ліктях , та продовжив. - Пробач мене... я так багато пив , і так мало приділяв тобі уваги... Проте , хлопчику мій , я тобі обіцяю ябуду приділяти більше часу.... Радити , звісно як потребаа буде.... Я ще йой , повний сил...

Сльози самі по собі поатилися з очей , він шмаргнув носом ,  та промовив :

- Добре дядько...

Але не встиг закінчити , як двері відчинилися , і на порозі кабінету постав Карл , яий посміхнувся Марку , хлопнувши Андрія по плечу , і голостно промовив :

- Ну що хлопці , готові? В нас велика справа... тебе Марко , треба перевести до твоєї кімнати... Готовий?

Марек закивав зхвально. Притискаючі долонь до пораненнь , сів на канапі , та так швидко , що Андрій від подиву посміхнувся.  Андрій та дід стали по обох сторін від Марека , він обійняв руками , піднявся , і вони потягли чоловіка до ого кімнати. Він ледве тягнув ноги , хромаючи на одну ногу , стогнячі. Проте мужньо витримавши , таки впав на ліжко , зазделегіть розкладене дворецьким , і ліг задихав тяжко закривши очі. Карл з онуком укрили чоловіка ковдрою. Саме в цей момент, завібрував телефон, в кішені у Андрія.

Він смикнувся , дістав телефон , подивився на дісплей , де було написано : "Марія". Андрій розвернувся в сторону дверей , та закрокував до сходів , але не встиг , Марія вимкнулася. Проте хлопець не бажав здаватися , він натистнув на дісплей , та почав і собі дзвонити. Сигнал пішов , потім ще , і ще один , і на кінець в трубці пролунав знайомий голос :

- Я тобі дзвонила....

Андрій закусив верхню губу , витримав паузу , та відповів :

- Так... я трішки зайнятий! Ми зузстрінемося? - З ннадією  запитав хлопець.

- Ну якщо в тебе немає ще справ.... - На цей раз дівчина витимала паузу , та додала.-  На нашему місці... Як домовлялися!

-  Добре... є справи... Але виключно з тобою! - Відповів Андрій.

- Тоді там і зустрінемося...

- Так , добре... - І після цих слів , швидко поклав слухавку.

Андрій швидко пройшов коридором , залишивши (дядька в безумовно в надійних руках) діда з Марком   у себе за спиною, і щільно зачинив за собою двері.

                                                                       *****

Януш сидів як завжди  у себе в кабінеті , курив цигарку( як би хтось зайшов з ранку , то відчув би стійкий запаха цигарок ) , та дивився на папери що лежали перед ним. Ряд зникнень , вже троє за останній час. Один з них стара людина. Пошуки не яких результатів не дали. Волонтери пройшлись навіть непрохідними лісами. Проте слідів не було зовсім. Але вчора , пошукова група , знайшла рештки людини , на старому Лісному цвинтарі.

Це були залишки чоловічої руки , обкусаної з усіх сторін , руки. Дивно , але не для Януша. Останній раз подібне , чоловік бачив два роки тому , коли сталося нещастьє з його рідними. Але він ( разом з друзями ) подолав того демона. А тепер це. Експертиза тривала , проте Януш знав відповідь , що не одна тварина , не могла лишити ці сліди. Тим паче людина.

В такому випадку з'являлося питання : Хто саме це зробив? Без умовно це був демон. Тоді був ще ряд питань. Перше з них : Як його подалати? , та саме головне , Хто саме його буде долати цього разу? Чоловік добре розумів , що він цього робити не бажає. Не в тому справа що він боїться , ні. справа в тому що поліцмен втомився. Він втомився від всього надприродного , втомився бігати на різні криваві злочини , не маючі змоги не бачити цього.