Старий Ринок.

Андрій проснувся не в настрої. Було би приємно пройтись , разом з Марією , десь по старому місті , чи навіть гайнути кудись хоча би й до Львова. Тарсевич давив на хлопця(чи можливо то була ненависть його власної родини) якоюсь старою ненавистю. А це в свою чергу його дуже пригнічувало. Так сильно що подекуди викликало апатію , невпевненість, і лють яку закрити не можливо було.

Але були в тому інші почуття. Хлопець любив Тарсевич, з його старим містом, з його вулицями , двориками , та тихими парками. Де в літку можна було сховатися від спеки, а в зимку випити глінтвейну з пампухами. Андрій також любив і свій дім. Де виріс, де жив. В якому були його рідні люди.

Але почуття були змішаними. Він не мав права засмучуватися. Але був засмучений. Єдиним виходом для себе хлопець мав тільки прогулятися. Це допомогло би . Колись так точно то було. Колись душ змивав залишки всього поганого що він мав у собі. Але тепер того ставало все більше.

Андрій довго ще сидів на ліжку , а його в свою чергу не хто не турбував. Навіть дядько , який завжди шумів , і залетівши в кімнату , будив хлопця. Та не цього разу. Цього дня маєток був пустий. Тільки звуки в саду видавали садовника , який там порався.

З рештою він таки встав. Відкинув штори, і кімнату осяяло літне сонце на мить осліпивши хлопця. Вікна також були відкриті , і свіже повітря наповнило хлопця настроєм. Андрій привів себе в порядок і неспішним шагом спустившись з другого поверху в їдальню. 

Принесли сніданок, який він з'їв без великого апетиту. Випив кави, та вийшов в сад , хлопець направився в сторону брами. Яка відкрилася , випускаючи хлопця, який був тільки радий тому що міг пройтись. Здавалося настав його час.

                                        *****

Настрою Андрій набув. Бо він крокував вулицею. Це була вулиця де були лише старовинні маєтки , окуті рослинами , а педекуди і зовсім тонули в них. Маєтки були різнокольорові, одні різьблені , інші з колонами , і сатирами на дахах. Були із гратами на вікнах, інші без. Були доглянуті будинки , а часом ні.

Дивувало хлопця те що всі маєтки мали мешканців. Всі , окрім одного. Останній по вулиці Тупіковій  маєток,  де починалися володіння Андрухович. На межі стоїть стара іржава брама в яку може зайти кожен бажаючий. Далі був занедбаний парк, який за своїм розміром не поступався Стрийському у Львові. Але парк Андрухович був весь порослий бур'яном, місцями навіть і в людський зріст. Дерева  подекуди були порослі мхом. Посеред парку  стояв закинутий басейн , який на весні наповнювався водою , а в літку пересихав зовсім.

Якщо пройти ще трішки можно було упертися в самий маєток. Він був на половину зруйнований , даху не було , вікна були побиті ( тільки гострі стекла лишилися які нагадували ікла якогось чудовиська), а старі дубові двері які лежали на землі. А по сирих коридорах та кімнатах гуляв вітер , наповнений солодким запахом розкладання. В ночі можно було почути крик , який лунав із подвалів , які були не закриті , а у вікнах здавалося світило світло давно минулих балів.

Декілька разів люди таки намагалися викупити землю , а разом із нею і маєток , та все було марно. З кожним роком будівля тріскалася , та падала . Кожен рік тут в літку ночували бомжі , яких находили мертвеми підлітки , які заходили сюди . А минулого року тут померла молода дівчина. А в зимку ще двоє. Тіло хлопця було дуже понівечене. Тіло ж дівчини ( яка також зникла , як всюди казали , саме на цьому місці ) зовсім незнайшли , тільки якісь окремі фрагменти.

За цими думками Андрій не помітив як опинився в самому центрі. Пішли старовинні  кам'яниці ,  як були збудовані для декільких сімей одночастно. Пішли костели , які століттями тут стояли , і тільки дзвони видавали що тут ще правлять меси. Тут були окремі крамниці , які належали цілим сім'ям , і приносили прибуток. Були затешні кав'ярні , де можно було сидіти , і відсторонитися від цілого світу. Хлопец у захваті не помітив як добрав до місця зустрічі з Марією. 

Улюбленим місцем для молодих людей був сквер , де за звичай збиралися неформали. Тут не було не кого зайвого , як казала Марія тільки свої. Андрій сів таки на лаву , та задумався знову про те як з рештою допомогти дядьку , та про дивного чоловіка який крутився біля воріт минулого вечора. Поставало питання : хто він є , цей дивний субьєкт? Та чи тільки здалося Андрію що в ночі його хтось кликав?

-Як би я не прийшла ти би так і сидів тут до вечора? - пролунав жіночий голос майже над вухом у хлопця. Андрій повернувся , і нарешті побачив Марію. 

Це була худенька дівчина , білявка , яка носила окуляри , була дуже добрую. Але для хлопця вона була найкращую. Хлопець підвівся на ноги та підскочив до дівчиніи  , та що є сили обійняв її. Дівчина здивовано обійняла хлопця у відповідь. Тримаючи дівчину за руки Андрій , щіро посміхнувся , та промовив :

- Нарешті..... Я гадав ще довго тебе не побачу !

- Чому?- ще більше здивовано запитала Марія.

- Нууу це було тяжко... навчання а далі , довга дорога яка здавалося , серьйозно , тривала вічність! Ну як для мене! А далі цілий день чути сварки дядька Марка та діда.... 

- Марко знову п'є?- серьйозно запитала дівчина.

- Як завжди.... мало того він ще грає в карти! Програє великі сумми , а дід йому ще дає ... знову і знову!

Андрій вздохнув та почервонів. Марія подивилася на нього . Андрій опустив очі до землі. Він стиснув руку дівчини , як виявилося дуже сильно. Марія охнула.

- Йой , Андрійко... Боляче...

-Пробач....

Андрій відпустив руки дівчини. Подивившись у блакитні очі дівчини він промовив :

- Розумієш... це все так тяжко! Єдина людина яка , здаєтся мене розуміє це ти!- цього разу почервоніла саме Марія.

-А як же Марко?- з посмішкою в голосі запитала дівчина.

- Я люблю дядька... дійсно! Але він приходить до мене лише тоді коли йому тяжко. Він плачится мені за діда , за відсутність грошей , за те який він некчема. Говорить що він не кому не потрібен. А як потрібен то лише тоді , коли комусь із його знайомих потрібні гроші! Але він не коли не питає як справи у мене... Він не питає як моє здоров'я... Чи я можливо застудився , чи в мене дипресія! Для нього я об'єкт розмови!- Андрій подивився на Марію , яка серьйозно дивилася на нього , і він продовжив ,- Я розумію що мої слова здадутся дещо егоцентричними... Або жорстокими по відношенню до Марка....