Марек.

Марек Патковський не був найкращим. Він не був навіть кращим. Також він не був просто ( це тільки в очах батька ) хорошим. Він як казав йому Карл , а одже і всім навколо, що Марек був ледачий. Він не мав не копійки. Та й не просто не мав , але і ніколи не приносив. А все тільки витрачав.

Почалося це за рано. Молодий , талановитий хлопець , який закінчив школу з відзнакою поїхав навчаться до Львова. Все було добре. Але з другого курсу , хлопець почав пити. Спочатку мало , як казали всі з ким Марек пив. Та ось з'явилася у Марка дівчина. 

Все би нічого, та вона завагітніла. Народила , як казав Карл по за шлюбом. Та й кинула Марека , забравши дитину до Франківська, де і зникнула. На деякий час. А Марек пив так багато , що хлопця відрахували , з третього курсу. Йому би повернутися до дому, але ні , він вирішив лишитися.

Карл почав висилати сину гроші. А той замість того щоб зберігати, витрачав їх на право і на ліво. На випивку , на продажних жінок , на азартні ігри. Це тривало протягом року. Надалі Карл сказав що не стане більше спонсорувати його , і грошей не дасть. Марека це не в якому разі не засмутило. Він почав брати в борг.

Борг був чималий. За що його і били , катували. З рештою він звернувся до батька. Той заплатив . Марек повернувся до дому. До рідного Тарсевича. Але і тут він почав займатися звичною справою. Приходив до батька , просив , отримував гроші і витрачав за вечір десятки тисяч гривень.

Натомість Казамеж , закінчив Львівську Політтехніку , одружився . До часу коли Марко повернувся до дому, вже народився племінник Андрій. Колись улюблений син , Марек потрапив в опалу. А Казамеж став всім. Хлопець почав заздрити брату. Намагався навіть робити маленькі пакості, та все марно. 

Так все тривало до того дня поки Казамеж, разом з дружиною Амандою не врізалися в стовп по дорозі зі Львова до Тарсевича. Загинули обидва. Тіла відвезли до Львова, провели розтин, експертизи, де встановили що обидва були на підпитку. Тут би радіти, але це все дуже пригнічувало Марека. Депресія охопила чоловіка повністю.

Поховали Каземежа і Аманду Патковських в сімейному гробавці , на Лісному кладовищі. Плита була запечатана , а надія Карла померла разом із старшим сином , який лишив на старого чоловіка, алкоголіка брата, та маленького сина Андрія .

                                       *****

Марко проснувся від того що сонце дуже сильно пригріло своїми проміннями прямо в обличчя чоловіку. Він різко відкрив очі, та сів на конапі, що було помилкою. Голова завертілася , хвиля нудоти його накрила , і чоловік що мав сили побіг до ванної кімнати, де виблював що пив минулого вечора в унітаз.

Сів на підлогу та взявся за голову руками. Десь в середині себе почали прокидатися спогади вчорашнього дня. Він пив спочатку вдень. Не дуже багато, так щоб прийти в себе, та запланувати що робити з друзями у вечері, коли він візьме гроші , і зможе хоча би щось зробити. Стати вільнішим , хоча би на цей вечір , у цей самий момент.

Та дорогою до дому він дуже оп'янів. Так сильно що наткнувся на старого дворецького (який працював у них багато років) обматюкав його. Увалився до батька в кабінет, де сидів Андрій,  та отримавши на горіхи, пішов тверезіти до себе. На вечерю він не вийшов. Та й взагалі Марко забув про те що племінник має повертатися , а в такому жалюгідному стані він не хотів з'являтися перед його очима.

Марек знав що батько, після вечері любить курити в кабінеті. Де зачав чекати Карла. І цього разу він знову не помилився. Заскрепіли двері і в кабінет зайшов батько. Він хмуро подивився на сина , та хмуро запитав :

-Що ти тут робиш?

-Батьку я...-почав було Марек , та Карл підняв палець в гору, та промовив:

-Ти міг хоча би сьогодні не пити? Хоча би один день? Андрій повернувся , а тобі пельку залити чимось міцним? А хлопець так тебе любить... Як батька... Ти міг би замінити йому батька!!

-Не починай.... Я лише хочу... Ну ти знаєш! Трішки, так щоб було...

-От сволота... А вечерю чому прогуляв? Чи ти проспав? -запитав старий розкурюючі сигарілу.

-Ні батьку... Мені просто соромно , розумієш? Перед Андрійком... Соромно!! Я зовсім забув про те що він приїжджає... А я на підпитку!!

-Соромно... Добре що ти хочеш від мене?

-Позич ... Трішки грошей... Ну ти розумієш....

Карл мовчки дістав кошоль , та дістав звідти декілька копюр по  п'ятсот гривень. 

-Вистачить?- із відразою запитав Карл.

-Та.. 

Із цими словами Марек схопив гроші , та пішов. Він не подякував батьку. Він просто пішов, та пропив ці гроші. А частину програв. Напився він до такого стану що ледь доліз до дому. Але дещо він запам'ятав. Це фігуру , в старому військовому плащі. Фігура біля воріт курила люльку , із чимось гидотним , що тільки могло називатися табаком. Марек зупинився , та хитаючись прокричав :

-Хто там?

Фігура обернулася та обличчя чоловік не роздивився. Його щільно закривав капюшон. Та в проміннях ліхтарів , він роздивився очі. Вони сяяли червоним. Та за мить все зникло , і когтиста рука схопивши трубку, фігура промовила , чи то закашлялася чи то розміявся , хрипким голосом :

-Млодий пане , та я вже йду.... Але будьте пильні, може щось станеться , а ви не помітите!

Фігура знову закашлялася, та прошвенділа в сторону Лісового кладовища. А Марек махнув рукою , так ніби саме він прогнав чудоковатого старого прокричав:

-І щоб я тебе сволота тут не бачив!!!

Але відчинилися ворота , і перед Марком постав старий садовий, Матеуш , і вирічився на нього з таким подивом , що опустив те що було в нього в руках. Довгий гострий мясницький ніж. Матеуш гиркнув , та запитав:

-Пан Марек.... Я не думав що ви тут! А з ким ви говорите?

-Та то якийсь бомж тут швендяв... Я його прогнав! А ти старий що?

-Та ось!- і він показав Марку ножа , а той здивовано ригатнув , на що Матеуш додав , - Добре що то ви... Ех проходить до дому , пане Марку!

І він встав з боку , даючи змогу пройти Мареку до дому. Той і пішов дуже хитаючись із сторони в сторону. Чоловік ледве дістався до ліжка. Ліг. Та ось кімната не хотіла відпочивати , як здалося чоловіку. Вона кружила то в одну сторону , то в іншу , то по колу. То спералью , що не давало змоги заснути. Але він таки заснув. Де і проснувся від того що сонце пригрівало йому обличчя.