В одному затишному місті на одній із вузеньких звивистих вулиць жив ліхтар. Він вірно служив своєму місту, кожного вечора освітлюючи дорогу. Зранку бачив метушливих людей, а ввечері освітлював шлях закоханим парам. Вуличному ліхтарю його робота дуже подобалась. Завжди вітав своїх сусідів, таких же ліхтарів. Колеги стояли занадто далеко і поговорити з ними не було можливості.
Ліхтарю подобалося вдивлятися в небо і кожного вечора проводжав сонце та зустрічав місяць із зірками. Здавалося, що вони одна велика родина, яким весело разом. Спостерігати за ними ліхтарю дуже подобалось і в хмарну погоду дуже за ними сумував. В такі дні крадькома спостерігав за вікнами сусіднього будинку. За кожним віконцем хтось мешкав, та більш за все милували діти, котрі постійно один одному щось розповідали та бешкетували. Саме їм найбільше заздрив. Йому було самотньо і лише зрідка доводилось поговорити із веселими птахами, котрі подекуди сідали на ліхтар.
Одного разу школярі посадили біля нього саджанець липи. Вуличному ліхтарю було дуже цікаво хто з’явився поруч. І він спитав:
— Хто ти?
— Я – липа, - зашепотіло листя.
З того часу вуличний ліхтар та липа стали кращими друзями.
Ліхтар постійно щось розповідав листочкам і досить швидко саджанець підріс і перетворився на розлоге дерево та став діставати до верхівки свого друга. Листя постійно перешіптувалось, розповідаючи веселі історії і ліхтар їх дуже полюбив. Та коли прийшла осінь і листя опадало це його дуже засмучувало. Всю зиму страшенно сумував, знову відчував себе одиноким і дуже чекав весни.
Тоді липа вирішила допомогти своєму другові. Вона направила свої гілки до нього і скоро ліхтар опинився ніби в обіймах. Щоб ліхтарю було не так сумно.
А одного разу серед гілок поселилась бешкетна сусідка – маленька білочка. Вона зробила собі дупло та стала в ньому жити. Вуличний ліхтар дуже зрадів новій жительці. І незабаром вони подружилися. Вже через рік у білочки з’явилось двоє маленьких дітлахів. Вперше ліхтар відчув, що вони справжня велика родина. Так вони досі і живуть.