Вулична торговка
День з життя вуличного ринку
Стояв кінець червня. Повітря нагрілося так, шо плавилися мізки. По небу ліниво пливли важкі білі хмари.
Стоячи під парасолькою неподалік від дороги,якою їздили автівки та маршрутки, я продовжувала лузати насіння, скануючи людей як рентген. Ось пройшла матуся, котячи вгору візочок, в якому міцно спав малюк. Така точно багато не купить. А ось пробіг чоловік років сорока, тримаючи під пахвою папку. Бідолашний не знає, що робити далі з тими паперами.
Я працюю тут майже три роки. Усі знають мене як Романівну, хоч називаюся Юлею. Мені близько сорока. За моїми плечима шлюб, двоє дітей та болюче розлучення. А хто сказав, що це легко?
Раптом тишу розірвав гучний жіночий крик, а згодом - жалісливе собаче скавуління. Це Семенівна знову воює з бездомними тваринами. Не знаю, що вони їй такого зробили. Моє діло просте - продавати товар і заробляти гроші на життя.
— Микито, — гукнула я, лускаючи насіння, — куди ти, в біса, подівся? Я не маю чим здачу давати людям.
— Олексо, піди глянь, де він, - гукнула я до іншого продавця, який саме докурював цигарку.
— Романівно, — буркнув він, ледь стримуючи себе, щоб не матюкнутися вголос, — сама його шукай.
Після цього ми дружно розсміялися.
Ввечері втомлена, але щаслива, я повернулася додому, де на мене вже чекали діти.
Відредаговано: 23.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
