1.2 Марія: боротьба за життя та надію

Марія сиділа на ліжку, її погляд був затуманеним, немов у тумані, що огортає місто вранці. Відчуття важкості кожного нового дня накривало її, як важка завіса невизначеності, що спускається на її життя. Рак, цей невидимий ворог, забрав у неї сили, але ще більше — надію. Кожного разу, коли вона чула кроки Олексія, серце її билося швидше, змішуючи радість і страх. Вона знала, що він відчайдушно намагається знайти гроші на лікування, але внутрішні демони не давали їй спокою.

3

«Чому я не можу бути сильною?» — думала вона, спостерігаючи за його постаттю, що з'являлася у дверях. Олексій завжди був її опорою, але зараз вона відчувала, що стає тягарем для нього. Її хвороба ставила під загрозу не лише її життя, а й їхні стосунки. Вона не хотіла, щоб він ризикував своїм майбутнім заради неї, але в той же час не могла змусити себе відпустити його.

Кожного разу, коли Олексій повертався додому після чергового бою, її серце стискалося від тривоги. Вона знала, що ці бої — це його спосіб допомогти їй, але не могла не думати про те, що він втрачає себе в цьому жорстокому світі. «Чи варто це того?» — запитувала вона себе, намагаючись знайти відповідь у своїх думках. Її страхи ставали все більш нав'язливими, і з кожним днем вона відчувала, як її невпевненість поглинає її.

В одній із таких ночей, коли Олексій повернувся з бою, Марія наважилася запитати: «Ти не боїшся?». Його очі, сповнені втоми, зустріли її погляд. «Я боюся втратити тебе», — відповів він, і ці слова пройшли крізь неї, як холодний вітер. Вона відчула, як сльози наповнюють її очі. Вона хотіла бути сильною, але кожен день, проведений у лікарні, нагадував їй про її вразливість.

Олексій, в свою чергу, відчував тягар відповідальності, який тиснув на його плечі. Він знав, що повинен боротися, але щоразу, коли виходив на бій, думки про Марію не давали йому спокою. «Чи зможу я зробити це? Чи зможу я врятувати її?» — запитував він себе, і ці питання переслідували його навіть у найтемніші моменти бою. Він не міг дозволити собі програти, адже це означало б не лише втрату грошей, а й втрату надії.

Кожен бій ставав для нього не лише фізичним випробуванням, а й моральним. Олексій починав усвідомлювати, що його рішення впливають не лише на нього, а й на Марію. Коли він повертався додому, його серце билося в ритмі страху і надії. «Я повинен зробити це для неї», — повторював він, намагаючись переконати себе, що його ризики виправдані.

Марія, спостерігаючи за ним, відчувала, як її серце розривається від болю. Вона не хотіла, щоб він боровся за неї, але водночас не могла змусити себе сказати йому це. Вона боялася, що, якщо він відмовиться від боїв, то вони залишаться без засобів до існування. Ця внутрішня боротьба між любов’ю і самопожертвою ставала все більш нестерпною.

4

«Можливо, я повинна просто відпустити його», — думала вона, але ця думка була настільки ж страшною, як і сама хвороба. Вона знала, що їхня любов — це те, що тримає їх обох на плаву, але що робити, коли ця любов стає причиною страждання? Вона відчувала, як темрява оточує її, і кожен день ставала все важче дихати.

У ці моменти Марія усвідомлювала, що її боротьба не лише з хворобою, а й з власними страхами. Вона хотіла підтримувати Олексія, але не знала, як це зробити, коли сама відчуває себе такою слабкою. Ця боротьба стала їхньою спільною історією, де кожен з них намагався знайти шлях до світла, незважаючи на темряву, що їх оточувала.