Глава 7

Честі золото не купить.

Чесний честі не поступить.

Честь надібна йому, як світло.

Радий продати її безчесний...

Але, як всім відомо,

У безчесних честі немає.

Самуїл Маршак

Глава VII

Життя під товщею землі за кілька тижнів перетворилося на подобу пекла. Якщо перші дні всі були з піднесеним духом, здавалося, з позитивним настроєм, то зараз витав дух занепокоєння. Все частіше діти ридали від недоїдання, все більше поширювалася гнітюча атмосфера. Ми хоч і приєдналися до однієї групи тих, хто вижив, але загальний настрій невблаганно падав нижче плінтуса. Дивно, адже саме плінтусів у цьому місці зовсім не було. Навколо оточували лише колони, тунелі і рівні стіни зі стелями. Згадуючи такі слова як «плінтус» або «дім» – ставало ще більше не по собі.

Вчора мені вдалося знайти з Кігтем місце, де ми за допомогою магії зуміли пробитися крізь товщу хоч однієї стіни, що оточували нас з усіх боків на кожному кроці. Якось заручившись підтримкою чоловіків після, ми змогли розкопати чималий тунель. Личинок і коріння виявилося дуже мало, щоб можна було всіх прогодувати, але для початку вже було не погано. Хоч якісь білки. З водою було ще гірше. Пошук і розробку джерел з водою поки що ніхто не пропонував починати, просто тільки вчора з'явився перший прохід, що хоч якось піддавався зусиллям людської сили.

Я поки не могла зі своїм напарником показати свою справжню суть, а вороги зовсім не давали про себе знати. Після останніх спостережень всі зайняли вичікувальну позицію. Більше ніхто підозрілий не ходив і не питав про чаклунів з метою їх знищити, а члени невідомого ордену зовсім розгубилися в натовпі. Як розповів Генрік, він так і не зміг вирахувати жодної людини, крім Деріла і Вінсента. Останні спілкувалися буквально з усіма, ведучи провокаційні розмови. Зі слів Генріка, вони немов агенти дізнавалися загальний настрій людей, не вживаючи жодних активних дій.

Нам же доводилося спілкуватися в переходах тунелів, бачачись буквально секундами, щоб не навести на себе підозри.

Між нами залишалася надія, що на материку Крибрум ще не знають про трійку чаклунів і не всі воїни гільдій мають опис ворогів Верховного.

Під час відпочинку ми не довіряли жодній людині з оточення. Постійно доводилося залишати хоч одного вартового. Відпочивали ми по чотири години. Вранці, якщо можна назвати пробудження в темному просторі цим словом, ми перебували завжди в виснаженому стані. Може, тіло і відпочивало, але моральне напруження виявилося в рази сильнішим. Час тягнувся непомітно. Почуття відпочинку покинуло нас. Сподіваюся лиш, що ненадовго.

– Може я розкрию свою сутність? Мені набридло дивитися на змарнілі  і схудлі обличчя людей. Незабаром вони самі спробують нас відшукати разом із шукачами гільдії, – малюючи смужки в пилу, сидячи навпочіпки, промовив Кіготь.

– Не думаю, що зараз пригожий момент, – заперечила я.

– Люди все частіше запитують про чаклунів. Думаю, вони повинні стати на бік магії, а не впиватися страхом від відплати Верховного. Ситуація така, що Верховний як правитель нині не в пріоритеті. Думаю, навіть його вірних псів особливо слухати не будуть, – продовжив він.

– Я теж так думаю. Я трохи поговорив з людьми, поки ви таємно робили дірки в землі в пошуках огидних личинок. Так, вони через одного моляться вищим силам і сподіваються на чудесне спасіння. Не знаю як ви, а я не знаю більшого дива, ніж ваші здібності, – схоже, Іван теж вирішив не залишатися байдужим до моїх вмовлянь, спрямованих на активні дії.

– Багатьох ти знаєш з людей, що врятувалися в цьому місці? – запитала я йому.

– З тих, що я бачив, то людей п'ять набереться. Три жінки і двоє чоловіків. Але вони мене погано пам'ятають. Тих людей, що мені добре відомі, на жаль, тут майже не знаходив.

– То-то й того. Враховуй, що тих, хто вижив у тунелях, ховається не менше кількох тисяч. Навіть я не знаю точної цифри. З кожною хвилиною знаходять загублених у зигзагоподібних темних частинах довгих незвіданих тунелів. Я не сперечаюся, що треба діяти. Не вистачає їжі та води. Останньої взагалі майже немає, але ти готовий стримувати ополчення такої маси в разі неправильного настрою? Пропонуєш битися? Вбити когось? Ще не час!

– Після відходу Шона і тимчасового відходу Генріка ти почала нездорово приймати командирський тон! – Кіготь показово надувся на мене.

Здалеку долинув невідомий жвавий шум, схожий на крики людей. Звук посилювався. У міру наближення звуків у просторі з'явилися відблиски далекого вогню декількох смолоскипів, що наближалися з далекого відносно нас тунелю.

У приміщення ввалився натовп народу. Попереду всіх йшли два чоловіки з смолоскипами, а за ними, тіснячись у вузькому для декількох людей тунелі, йшли двоє міцних чоловіків, вони тримали невідомого під руки, волочачи ногами по землі. Схоже, він був зв'язаний. Увійшовши всередину, за ними пройшла ще купа народу, що почала заповнювати простір, змішуючись з тими, хто вже був у підземному приміщенні. В основному жінки і чоловіки від п'ятнадцяти до сорока років. У великій залі з колонами дихати стало в рази важче, а люди буквально ледь не стояли на головах один одного. Довелося встати зі свого затишного місця, сторонячись, побоюючись бути втоптаними в землю. Бурхливий потік такої кількості людей міг легко не помітити нашої присутності в темряві.