Вступ

Минуле - це те, чого вже немає;

майбутнє - те, чого ще немає;

теперішнє абсолютно швидкоплинне,

воно безперестанку рухається,

а мистецтво виймає з цього потоку те

чи інше явище і робить його вічним.
Гюстав Флобер

Вступ

Не так давно день зустрів Шона Вульфа запитанням: «Де я? Я все ще є собою чи кимось іншим?» 

Він настільки звикся зі світом цілковитої магії і суворого буття в гонитві тирана за його життям, що згодом зміна оточення здалася Шону лише продовженням нехитрого сну, зовсім несхожого на інші. 

Навколо від недавнього часу підносяться воістину грандіозні споруди, а в полі зору неймовірна кількість людей, зовсім не схожих один на одного. Деякі люди навіть за кольором шкіри кардинально відрізняються. Шон ніколи не бачив у людини шкіру кольору шоколаду, тому його здивуванню не було меж, тим більше логічного пояснення.

Усе здавалося таким нереальним, що лише голос товариша, що для решти перехожих здавалося нявканням, міг допомогти протистояти різкому шоковому стану.

Зрештою, стоячи посередині невідомого міста, потрібно було впоратися з різкою зміною обставин, а також прийняти подумки все, що сталося, і перетравити нові знання - тисячі й одного себе. Надія народів... Предок світу... а як же!

Шон хотів закрити вуха й перестати чути, закрити очі й перестати бачити. Виявилося, що всі чутки, які тільки-но доносилися крізь віки до одного моменту далеко в майбутньому, що розв'язався, врешті-решт, неймовірним поворотом долі - лише пил. Вигадки. Маячня божевільного. Кожне слово - лише вигадана аналогія; неправильно сприйняте сказане колись мовцем - самим собою.