Глава 11

Порядок і безлад – це число; хоробрість і боягузтво – це міць; сила і слабкість – це форма. Якщо немає вигоди, не рухайся; якщо не можеш придбати, не пускай в хід війська; якщо немає небезпеки, не воюй. Государ не повинен піднімати зброю через свій гнів; полководець не повинен вступати в бій через свою злобу.

Сунь-цзи

Глава XI

– Дер...ил... Дер...ил... – доносилося по довгому тунельному переходу, що вів до ширшої частини тунелів, заглушаючи неспішні кроки людей.

– Він зовсім збожеволів. Чи правильно було брати його з собою? – пошепки, щоб не почув Вінсент, промовив Кіготь.

– Це ж ти вирішив не залишати його в камері! – емоційно відповів йому лорд.

– Я просто не хотів залишати людину в такому безпорадному стані, – пирхнув Кіготь, – залишати його за гратами нелюдяно! Він і так настраждався. Деріл якось натякнув, що їжа, яку він приносив, приготована із його сина… ось результат.

– Міг би просто залишити двері відчиненими. Дитячість! Ми не маємо на свої уподобання й йоти права. Принаймні поки не вибралися! – зло промовив лорд, стежачи очима за повільно рухомим супутником – Вінсентом.

– Якщо слова Деріла були правдивими, то Вінсент, як ніхто інший, має право на помсту. Генрік, тим більше на мою з тобою підтримку!

– Що? – не розчувши через слова підопічного, перепитав Генрік, звертаючись до колишнього в'язня.

– Він сказав, що перегризе комусь горло... – пошепки повторив за Вінсентом Кіготь, розшифрувавши невиразну мову.

– Хоч знаємо, що він на нашому боці, – похмуро констатував лорд.

– Про одного ворога думати не доведеться, – хмикнув Кіготь у відповідь.

– Якщо ти покажеш таку ж міць, як кілька хвилин тому, то нам зовсім можна нікого не боятися. Не думаю, що тут знайдеться хоч трохи амулетів, що блокують магію! – думаючи вголос, промовив лорд.

Його вихованець лише поглянув на вчителя здивованим поглядом, промовивши:

– Не переживай: я нагадаю кривдникам за кожен ніготь Івана!

– Краще не мститися, а вибратися з ситуації, що склалася! Я звільнив тебе не заради помсти, а заради загального виживання і збереження людей в цілому. Канібалізм? Це ж немислимо, потрібно щось змінювати. Прибічники гільдій, ще й тепер це... хіба мало в світі бруду і чорноти?

У тьмяному світлі рашлайта Генрік вловив лише ледь помітне коливання тіні. Кіготь кивнув головою, погоджуючись з ним, не проронивши при цьому й слова. Обіцянки були зайвими. Звичним для лорда в повітрі утворилася гнітюча атмосфера чогось невидимого. Магія. Це була точно вона. Хоч лорд її і не бачив, але всіма фібрами усвідомлював, що той малюк, перебуваючи в темниці, за ці дні сильно змінився. Лорд розумів, що, швидше за все, це і дало поштовх до розвитку Кігтя як чаклуна. Лорд, як воїн, лише міг оцінити ступінь нинішньої загрози, що виходила від чорноволосого, вже неабияк зарослого хлопця. Майже рік у темниці загартували в ньому сталевий характер, частково змінивши юнака в обличчі.

«Ех. Будь час для відпочинку Кігтя і хоч крихта нормальної їжі. Він би швидше за все зовсім не дав нашим ворогам і шансу в нинішній ситуації», – подумав Генрік.

– Стій!

У темряві рашлайта можна було побачити сірі зіниці Кігтя. З них випромінювалася рішучість. Його пошарпаний брудний одяг лише додавав шарму, показуючи, що ця людина пройшла через чималі випробування. Будь це на поверхні, його можна було б прийняти за розбійника.

– Кіготь, що сталося? – перервавши свої думки, запитав його лорд.

– Я чув сторонній шум. Вороги близько, – із захопленням у голосі промовив він, хруснувши кісточками правої руки.

– Я нічого не чув, – невпевнено промовив Генрік, прислухаючись.

– Деррріііллл!! – заглушило все навколо вигук Вінсента. На вигляд другий колишній в'язень нагадував зомбі – збожеволілий ходячий труп.

– Чекаємо, – прошепотів лорд, стримуючи свого вихованця від ривка вперед, вловивши на собі злий погляд хлопця.

Вінсент, не зважаючи на шепотіння супутників, продовжив шлях по тунелю. Йти більше не було куди, лише вперед. До потрібної розвилки з декількома шляхами в темному місці було ще як мінімум двадцять метрів. Двоє з трьох, що йшли, втиснулися в стіни. Лорд поспішно загасив рашлайт, залишивши всіх у повній темряві.

Можна було розчути лише шаркання в'ялої ноги, що тягнулася за Вінсентом. Попереду з'явилося схоже світло. Воно невблаганно наближалося.

«Друг? Чи ворог?» — подумав лорд.

Раптово очі лорда прозріли. Стало видно, як під світлом сонця. Він здивовано втупився поглядом на Кігтя, який неспішно опускав праву руку, закінчуючи свій рух по накладенню закляття. Лорд вже встиг забути про таке заклинання за минулий рік. Тепер можна було оглянутись на багато метрів вперед, побачивши тих, хто наближався до них. Лише світло від вогника, що перекрив подальший шлях по тунелю, заважав чітко зрозуміти, хто з кожним кроком наближається до них.

Вінсент, відірвавшись від Кігтя з Генріком на метрів п'ять ось-ось мав зустрітися з невідомими. Їх розділяло всього кілька метрів.