Глава 10

Якби діти не примушувалися до праці,

то вони не навчилися б ні грамоті, ні музиці, ні гімнастиці,

ні тому, що найбільше зміцнює чесноту, — сорому.

Бо переважно з цих занять зазвичай народжується сором.

Абдерський Демокріт

Глава X

– Готовий? – запитав Генрік крізь напівтемряву.

– Ні. А ти чекав іншої відповіді? Де Іван? – з подивом вигукнув Кіготь, дивлячись лорду за спину.

– Виникла невеличка затримка… але він у порядку! Повір мені! – запевнив його лорд.

– Ти добре мене навчив, а інтуїція каже зовсім протилежне! Що сталося?

– Заколот пішов трохи не за планом. Зараз до нього дістатися буде важко. Я лише розставляю пріоритети… – кисло промовив лорд. Тускле світло лише підкреслило його слова.

– І які ж у тебе пріоритети?

– Зараз не час для відповідей. Спочатку треба витягнути тебе звідси!

Лорд почав з силою смикати за металеві прути, а потім, згадавши про свою дурість, дістав з кишені предмет, що блиснув у темряві. Мить – і ланцюг із замком сповз на сиру землю приміщення, яке давно отримало назву «темниця чаклуна». Металеві ґрати скрипнули.

– Я відмовляюся! – раптом заперечив Кіготь.

– Ти що? – здивовано завмер на місці лорд. – Ти не можеш!

– Ще й як можу! Я відмовляюся йти, не почувши про теперішню ситуацію. Та й хіба ти забув про Вінсента? – ще з більшим здивуванням наполягав він.

– Але ж бунт…

– Що бунт? Плював я на все! – зло фуркнули виснажені сині кола під очима.

– Кіготь! Не поводься як дитина!

– Я буду поводитися так, як вважаю за потрібне. Нічого не трапиться, якщо ти хоч трохи посвятиш мене в суть того, що відбувається, – вже не так впевнено, але з напором у голосі продовжив він.

– Зараз заради вас вмирають люди, а ти поводишся егоїстично! – майже спалахнувши, викрикнув Генрік.

– Плювали на мене ті самі люди з самого нашого народження, бачачи в таких, як я, тільки загрозу. Зараз вони рятують себе, а не якогось чародія! Ми лише прикриваємося їхньою невигадливою ідеєю похитнути владу, що утворилася нині.

– Кіготь! Не час вередувати! Нехай ти навіть і правий, – спробував його втихомирити Генрік.

– У мене немає слова «час» з самого народження. Знайди секунду хоч зараз...

– Дитино! – зло фуркнув Генрік, але зрозумівши, що сперечатися вони можуть ще дуже довго, продовжив говорити. – Іван зараз з іншою групою тих, хто вижив і перейшов на наш бік, і там зараз йде безперервна битва. Вони в облозі. Як мені відомо, вони забарикадувалися в проході тунелю і намагаються витіснити своїх ворогів у глуху частину підземелля, відтіснивши їх від головної частини. Без нашого втручання Іван може загинути в цій метушні! Ну! Ти готовий йти? – з голосу багато чого, очевидно, не договорюючи, промовив лорд.

– На тридцять відсотків, не більше! – твердо відповів Кіготь.

– Та що з тобою не так? – вже серйозно розлютився Генрік.

– Вінсент? – звернувся Кіготь до лежачого тіла в напівтемряві. – Ти готовий помститися за сина?

На питання Кігтя, з підлоги, крекчучи, почало підійматися змучене тіло чоловіка. У відповідь не пролунало ні слова. Безмовні рухи говорили самі за себе. На грати опустився до крові стиснутий трохи синього відтінку кулак.

– Відмінно… – трохи невпевнено від побаченого на світлі сказав Кіготь.

– Дер…Дер…ил…

– Що? – не розчувши, перепитав Генрік, звертаючись до колишнього в'язня.

– Він мій! – на присутніх у тьмяному світлі піднялися червоні, запалі в орбіти очі – очі божевільного.

– Він… він буде в порядку… – Кіготь спробував констатувати стан Вінсента у вигідному для себе світлі.

Генрік лише заперечно кивнув головою з певним сумом. Схоже, лорд уже бачив подібні картини. Воля Вінсента була майже повністю зламана. До повного божевілля залишався лише один крок. Лише ненависть до ордену, до якого він частково був причетний, як і раніше зберігала тверезість розуму вже колишнього в'язня.

– Не думаю… – прошепотів Генрік, щоб його почув лише Кіготь.

– Але...

Лорд лише сумно похитав головою: «Змирися, Кіготь. Вже занадто пізно». Мовчання в цей момент сказало більше, ніж могли б висловити слова.

– Я... – незважаючи на те, що Кіготь був виснажений, навколо нього зібрався величезний сплеск магічної сили.

«Раніше він не був здатний на таку міць. Навіть не бачачи магію своїм зором, я відчуваю її неймовірну силу», – подумав Генрік. Він був правий у своїх відчуттях. Навколо Кігтя зібралася вся магічна сила, на яку він був здатний, будучи втомленим і виснаженим. Злість – хороший каталізатор для багатьох речей, головне – правильно нею користуватися.