Глава 3

Мертвим все одно: що хвилина – що година, що вода – що вино, що Багдад – що Шираз. Повня зміниться новим місяцем. Після нашої загибелі тисячі разів.

Омар Хаям

Глава III

Кіготь сидів на кам'яній лавці одного з рядів триярусної будівлі арени «Воїнів». Він усіма силами намагався вгамувати свої думки, порожнім поглядом споглядаючи черговий кулачний бій свого вчителя і коротуна з народу дворфів на ім'я Вернант. Бійці раз у раз зникали з поля зору за всілякими перешкодами або поглибленнями, властивими для поля бою арени.

Незважаючи на невеликий зріст, Вернант постійно тиснув на Генріка в бою. Тільки маючи чималий досвід у боях, Генріку вдавалося триматися нарівні. Зараз не було глядачів або роззяв, крім присутніх Кігтя і Розмарі. Але навіть так, з них двох, ніхто не зволив аналізувати сам бій. Адже він відбувався однотипно, лише удари, сповнені люті та емоції, які читалися в рухах лорда, показували, що це не просто завчені рухи або показушна постановка. У цей момент лорд жив боєм, вкладаючи в нього частину свого невисловленого болю, не особливо замислюючись про результат.

Вернант перебував у подвійних почуттях. З одного боку, йому пощастило зіткнутися з людиною, яка є майстром бою, в рівному для нього бою, а з іншого - битва не приносила бажаного задоволення. Генрік перебував у дивному трансі під час рухів, від чого він був передбачуваний, а значить, не показував своєї справжньої сили як боєць.  

– Я правильно тебе зрозумів? – ніби завчено запитав Кіготь.

– Ти вже з десяток разів задаєш одне й те саме питання. Правдиво нікуди!

– Але ж магія часу… неможливо! Але… чому тоді…

– Кіготь! – вибухнула словесно вампірша. – Ти думаєш, я про це не думала! Думаєш, не пробувала? Подивися, де ми зараз? Він з нами?

– Ні...

– Нічого не зміниться. Я багато перепробувала, але він робить той самий вибір. Він жодного разу не пояснив, чому так чинить, як би я не питала! За його діями щось ховається, але я так і не змогла зрозуміти, що саме. Його цілі вищі за наше з тобою розуміння.

– Та я ж його з пелюшок знаю, звідки він взагалі дізнався про таке складне закляття в наш час. Мигдаль був дуже мудрий, але навіть він не вчив такого.

– Можливо, загвіздка криється в знаннях, які нам, чаклунам, недоступні. Сама якось намагалася зрозуміти будову закляття магії часу, але не змогла збагнути й десятої частини. Я можу повторити все, повторюючи дії, яких мене навчили, але не зрозуміти механізм роботи закляття.

– Припустимо, я тобі вірю, але стела під його статуєю, їй можна вірити? Прабатько? Це ж міфи!

– Магія часу теж неможлива. Але як бачиш. Я теж не повірила б, якби не знала принцип роботи закляття виклику прихованої істини від попередниці мого нинішнього титулу. Закляття показує суть людини, такою, яка вона є, тобто – ким вона є або була!

Настала хвилина мовчання, повітря наповнювали лише звуки чоловічої бійки внизу.

– Я хочу бути присутньою при винесенні вироків винних у його смерті! Чесно кажучи, руки сверблять. Навіть не знаю, як ти тримаєшся. Ви ж… – Кіготь промовчав, розуміючи, що опинився на межі забороненої теми. Він прекрасно знав, як Роза ставилася до Шона.

– Кіготь, – Роза невластиво в даній обстановці по-дівчачому опустила голову на його плече, від чого юний маг навіть здригнувся, – я не настільки сильна, як тобі здається. Мої руки по лікоть в крові від смертей дворфів. Я знаю кожного винного в його смерті особисто. Пам'ятаю кожного в обличчя і вже, мабуть, не зможу забути їх благальні і сповнені жаху обличчя. Я... – вона, обійнявши міцно втиснулася в груди друга, шокуючи його ще більше, – зовсім не знаю, як чинити далі. Я не король дворфів! Після того, що вони зробили, я ненавиджу дворфів! Я не знаю, що робити. Я не він! Мені невідомі його думки і мета його вчинку. Я навіть не знаю, чому я ще жива! Мабуть, якби не подаровані знання, які так зручно підвернулися, можливо, я б втратила і тебе з Генріком.

Кіготь завагався, але поступово від її плачу навіть у нього всередині затремтіло і він машинально обійняв подругу у відповідь. Раніше б друг пожартував, посилаючись на вогкість його одягу, але зараз він зовсім не міг підібрати слів. Роза була так близько вперше.

Думаючи, як би розрядити обстановку, він спробував сказати перше, що спало на думку:

– Чому ти раптом повинна померти? Досить вже мені втрат! Я близьких людей в образу не дам, а ви для мене давно стали рідними. Та й ми з Генріком навіть без твоєї допомоги обов'язково впоралися б!

Далі Роза говорила плутано, вперше розповідаючи комусь про справжнє призначення мітки, залишеної нею колись Шону. Кіготь хотів лише змінити тему, а отримав таку правду, про яку ніколи не зміг би здогадатися самостійно. Дівчача бравада, кохання? Що насправді рухало Розою, якщо вона пішла на такий вчинок? Як їй зараз, він лише міг уявити. Його особиста туга з тим, що відчуває Розмарі, – це нічого. Він відразу дійшов такого висновку.

– Ось чому ти завжди погано почувалася. Я ж думав, ти просто по-дівчачому сильно переживала, пропускаючи всі події через себе. Навіть іноді не міг повірити тому, як ти поводишся, це зовсім не відповідало твоєму суворому войовничому образу! Як ти взагалі додумалася піти на такий крок, розуміючи, що ми всі щодня однією ногою висимо над прірвою?!