Глава 8

Навіть наймогутніший тиран залежить від своєї таємної поліції, від своїх прибічників та катів.

Карл Раймунд Поппер

Глава 8

Минуло майже три місяці з того моменту, як капітана «Стрімкого» було вбито, а корабель у жалюгідному стані пришвартувався до Люкскорських причалів. Дарма капітан за тих обставин направив зброю на Пацюка. Того дня на одного власника пістоля поменшало. Майже одразу він перейшов до нового хазяїна. Тепер зношена ручка пістолета з написом «Veni, vidi, vici» належала Пацюку за правом того, хто вижив у дуелі. Так він пояснив це сам собі. Тепер він виглядав трохи грізніше.

Але вся його грізність в цю мить була непомітною. Темний силует навпроти виливав злість і острах. Людина при здоровому глузді вже втекла б подалі. Верховний був не в доброму гуморі. Жодної звістки за три місяці. Трійця чаклунів зникли з горизонту. Повстанці продовжують здійснювати набіги, вбиваючи прибічників гільдії та зникаючи в невідомому напрямку. Їм допомагає чаклун, це й дурень зрозуміє. Один чаклун, а що буде, якщо їх побільшає? Неможливо було знищити всіх магів. А тепер ще почало здійснюватися пророцтво. Чаклуни, через яких почалося очищення усього магічного на континентах, все ж таки з’явилися на світ. У тій частині, що була відома Верховному, точно йшлося про трьох підлітків. Двоє хлопців, які ініціалізуються в один день та в той же час. Частина, що стосується дівчини, була для нього невідома. Він лише знав, що підлітків має бути троє, яку роль у пророцтві відіграє вампірша, він не підозрював.

– У світі з’явиться тиран, здолати якого зможуть лише чаклуни… – як по нотах пробурмотів Верховний так, що ніхто б не зрозумів, що він сказав.

Якщо б хтось міг побачити цей шалений пронизливий погляд, в якому чітко проглядався неймовірний потяг до життя і влади. Скільки життів було відібрано його руками, і скільки за його наказом! Все заради виживання, чого б то не вартувало, аби тільки не загинути. Тільки Верховний знав, що він житиме вічно, адже він володіє таємницею вічної молодості. Зрештою він її винайшов і втілив у життя. Він хотів не просто увійти в історію, він хотів довіку правити світом. Стати богом, єдиним, хто встановлює правила життя для народів.

– Чи є новини про чаклунів? – різко випалив він з таким натиском, ніби вганяв катар у живе тіло.

Верховний сидів на краю крісла спиною до дверей, вдивляючись у тьмяне вікно, як здалося на перший погляд. Роздивитися риси обличчя було неможливо. Пацюк зробив кілька кроків до столу, що стояв між ними, наче барикада. Кашлянув, зазначаючи свою присутність, і те, що питання Верховного було почуте. Напевно, це була єдина людина, до якої Пацюк виказував таку повагу.

Зблизька Верховний вже не здавався нерухомим. Його швидкі пальці гралися зі срібною монетою. Вона то ховалася з поля зору десь у долоні, то неможливим кульбітом прокочувалась поверхнею фаланг пальців, знову ховаючись від погляду. Зрідка тишу порушував дзвін підкинутого в повітря срібла і легкий свист падіння монети, майже невловимий для звичайної людини. Після цього гра з монетою знову повторювалась.

Пацюку нічого не залишалося, як найшвидше відповісти. Він знав, що краще відповідати одразу. Коли хазяїн не в гуморі, краще не жартувати. Він прикусив потворну, зсушену від вітру губу, збираючись з думками. Говорити потрібно було чітко і обережно. Якщо Верховному щось не сподобається, він його спепелить, і знайде іншого на його місце. А слуги обережно зберуть рештки в совок. У кімнаті, як нагадування, залишиться лише випалена від сильного полум’я підлога і затхле застояне повітря від горіння кісток і плоті.

– Лорд Генрік з Сірої вежі, точніше колишній лорд Сірої вежі, вдало ховався від нас, – монета впала на підлогу, Пацюк одразу здригнувся і спіхом додав, передбачаючи недобре. – Але, як я наголосив, ХОВАВСЯ, великими літерами! Мій володарю, наша розвідка встановила його місцезнаходження. Не побоюся додати, що чаклуни, яких ви шукаєте… – Пацюк одразу виправив свої слова. Адже це спільне благо всіх людей і гільдій, а не забаганка голови. – Ми шукаємо. Вони точно знаходяться десь неподалік від місця, де був помічений лорд Генрік. Амулети пошуку поблизу того місця божеволіють. Їх розриває на дрібні частини або вони показують одразу у всі напрямки.

Силует Верховного майже не перемістився, монета повільно покотилася по підлозі. Після секундної паузи, вона застрибнула назад йому в руку, мов нічого й не було. Гра з монетою поновилася, ще дужче як перед тим.

– Магічний бар’єр, як не глянь. У дівчинки дуже сильний вчитель. Я майже впевнений, що це саме він. Аж диво бере, що ми їх знайшли. Ось чому я кажу, що не можна припуститися помилки, – промовив Верховний.

Пістоль Пацюка поважчав. Його хилило впасти на коліна. Таким чином голова гільдій вирішив нагадати йому мить поразки на «Стрімкому». Пацюк невдоволено вискалився, але одразу приховав гримасу. В чому його провина? Пацюк одразу поринув у спогади:

«Щойно хлопець піднявся на палубу, не минуло й п’яти хвилин, як він почав виробляти казна-що. Першим наказом було скувати його і підкорити. Він не чинив опір, навіть сам дозволив заломити собі руки і скувати їх за спиною. Потім він почав ставити питання і глузувати з мого вигляду, називаючи мене стерв’ятником. Як такий красень, як я, може мати щось спільне з цими огидними птахами? Як він посмів мені таке сказати? Він настільки мене розлютив, що я наказав відрізати йому язик. Це мало б вгамувати його запал і нахабство. Але цей чаклун почав бігати палубою, уникаючи всіх і сахаючись будь-якої небезпеки. Він наче знав всі наступні кроки моїх підлеглих. Слід було від самого початку наказати тримати його обличчям в палубу, щоб трошки подихав трухлявими дошками. Нахаба!»