Глава 5

Сучасному читачеві потрібно, щоб чари діяли відповідно до законів фізики. Їм хочеться, щоб чари були логічними, їм потрібні причини і наслідки, їм потрібний принцип збереження матерії та енергії… Вони не хочуть, щоб чари ставалися за помахом чарівної палички…

Лоїс Макмастер Буджолд

Глава 5

У Місті синього листя щойно сталася хвиля заворушень. Люди почали стурбовано про щось перемовлятися. Чи то всіх так здивувала новина, що у місті був чаклун, чи це лише метушня перед настанням свята. Через тиждень і три дні місту виповниться сімдесят сім років.

Але розмови зовсім не були схожими на вигуки передчуття святкування. Причиною є поява на території Синього листя загону Сірої вежі на чолі з наймерзеннішою людиною, на думку городян. Недавно пройшовши Вестерський провулок, по вимощеній бруківкою вулиці Вейл крокував Пацюк. Його супроводжували двоє вірних людей з Сірої вежі, кожен при повному озброєнні. Не дивно, що ця компанія лякала людей. У місті не люблять варту, але місцеві вже звикли до міської влади. Поява ж незнайомого загону гільдії, ще й не простого, а найкращого, змушувала серйозно задуматись навіть найзатятіших роззяв. Якщо тут з’явилися найкращі воїни, то справа серйозна. До забаганок цих солдатів ставилися з обережністю. Найменше бажання намагалися виконати тієї ж миті, щоб не накликати на себе лиха. Люди ніби відчували, що потрібно виконувати все, що просять і не лізти не в свою справу.

Підійшовши до невисокої двоповерхової будівлі, загін із трьох людей зупинився.

Сорокарічна будівля, не дивлячись на подію, що в ньому сталася, все ще виглядала, як нова. Хоча вікна на другому поверсі були розбиті, а де-не-де стирчали наконечники від стріл. Стіни бурого відтінку надавали споруді неповторності. Варти біля будинку не було, та й навіщо, все одно всі бояться порушити спокій.

Люди настільки залякані, що не можуть зробити й кроку. Ніхто не пам’ятав, що правила написані для того, щоб їх порушувати! Не завжди потрібно їх дотримуватися. Але всі хотіли жити, а життя легко могли позбавити через повішення чи ще якимось страшним способом. Це вже стало частиною цього світу. Вистачало одного сповіщення від імені гільдії, і правило більше ніхто не порушить. Але не всі правила в житті запам’ятаєш. Зрадників було багато. Якщо хтось випадково бачив у сусідньому вікні згорток із сувоями, було достатньо однієї заяви, і туди одразу відправляли загін гільдії. Закінчитися така перевірка могла будь-чим. Через деякий час увагу стали звертати і на інформаторів. Після кількох брехливих заяв відсікали руки за цілеспрямовану брехню. Тоді порожні заяви припинилися. Хоча іноді все ж знаходились люди, які намагалися у такий спосіб усунути конкурентів чи сусідів. Слабовільні люди, які намагаються досягти мети чужими руками.

– В середину нікого не пускати! – Пацюк зайшов у будівлю.

Слова були зайвими. Він обережно піднявся на другий поверх, ретельно все оглядаючи і запам’ятовуючи. На другому поверсі було три двері, які вели до різних кімнат. Одна з них була вибита й сперта поруч об стіну. Схоже, що цих чаклунів намагались активно впіймати, разом із цим зрадником Генріком. Навіть не оглядаючи кімнату, це було ясно по розбитим зовнішнім вікнам.

Пройшовши до кімнати, він не помітив нічого підозрілого, окрім випаленої на підлозі пентаграми. Схоже на слід від телепортації, який залишив дуже сильний чаклун, адже коло було велике. А за описом тут були лише троє підлітків. Один з них безсумнівно дуже здібний, про сили дівчини Пацюк знав. Але тепер він запалився цікавістю і до інших двох чаклунів. Їх опис він отримав вже давно, тож якщо б він побачив їх десь на вулиці, одразу би впізнав.

Він підійшов до пентаграми, сів навпочіпки і підніс до неї якийсь артефакт. Той заблищав слабким червоним відтінком. Схоже, ще не пізно відкрити портал вдруге. «Ще залишився зв'язок», – подумав Пацюк. Він дістав чотири артефакти та розклав їх навколо кола. Далі він дістав п’ятий найбільший шестикутний камінь у формі пластини і поклав його в центр. Коло окреслилось. Пацюк побачив те, що ще нещодавно бачив незнайомий йому чаклун, який використав це заклинання. Спершу чотири руни опустилися до основи кола і почали обертатися, до центру почали стікатися нові ламані лінії, – все як при попередньому чаклуні. Світло почало згущатися до пентаграми, потемніло. Тепер можна було відправитися за ними. Відмінність такого способу виклику порталу була в тому, що він не закривався. Можна було відправити туди будь-яку кількість людей. «Чудово», – подумав Пацюк. Він був у захваті, незабаром він піймає тих чаклунів. Наразі йому щастить.

Вийшовши з будівлі, Пацюк віддав кілька коротких наказів своїм людям. Ті негайно зв’язалися з рештою загону. Хвилин через десять можна буде вирушати. В очікуванні цього Пацюк потер руки.

Він сподівався, що далеко ці діти не пішли. Доведеться витратити багато часу на їхні пошуки.

Як і передбачив Пацюк, загін зібрався на місці через десять хвилин. Потім він провів усіх у будівлю і повторив все, що він робив двадцять хвилин тому, щоб відкрити портал. По двоє бійці зникали у ньому. Останнім пройшов Пацюк.

******

За бортом вирувала нестримна стихія. Корабель на великій швидкості борознив морські простори. Хвилі з новою силою билися о корабель, і бризки солоної води іноді заносило на борт.

Морська безодня була настільки незвичайною для мене. Вона приховувала в своїх глибинах величезну різноманітність скарбів. Для когось вона була лякаючою. Для мене ж це був загадковий об’єкт, який притягував до себе. Скільки таємниць зберігається на дні моря? Скільки потонуло кораблів  з невідомої незбагненої причини? Морські глибини дуже загадкові і в той же час неймовірно привабливі. Мабуть, саме тому весь час, що ми були на кораблі, я проводив на кормі, спершись на борт.