Вступ

За мить злетіти в небо

Із зграєю птахів,

Поглянути на світ з височіні,

Не порушуючи тиші,

Побачити світанок, затемнення сонця

І шлях накресленої долі.

Вступ

На вулиці був холодний осінній вечір. Більша частина листя вже безнадійно пожовкла – це означало, що скоро воно опаде і більше не буде тішити відблиском на сонці. Золота осінь – це прекрасний час однієї з пір року.

Деяким людям, на жаль,  не до вподоби легкий вітерець, іноді дощова та волога погода. Більшість любить або спеку, або холод. Осінь же – це період між літом і зимою. З кожним днем зима підкрадається все ближче. Температура навколо дедалі знижується. Чомусь осінь часто асоціюють із сумом, який приносить розчарування. Даючи усвідомлення того, що літо цього року підходить до свого завершення і все припаде снігом, укриваючи красу минулого спекотного літа.

Наче кружляючи між осінніми деревами, тут розташувалось село Луан. Дерева, наче гриби, нависли над будинками. І це не дивно, адже село знаходилось у лісі, а всі дерева тут були старі і могутні. Листя нагадувало пасма ранньої сивини у волоссі ладної світлошкірої красуні.  Від легкого вітру трохи хитались віти, невпинно співаючи свою дивну пісню. В цих лісах переважав субекваторіальний клімат і наближався сезон злив.

Поволі почав накрапати дощ, тому на вулиці було безлюдно. Лише подекуди можна було побачити роботягу, який, докладаючи всіх зусиль, намагався закінчити роботу до початку дощу.

В одному з будинків знаходився хлопець сімнадцяти років. Здавалось, що дощ стукає по покрівлі в унісон з його серцем. Рідний дім хлопця був непримітним. Окинувши його поглядом з вулиці, можна було зрозуміти, що він невеличкий. Дах був накритий схожим на великі долоні частим широким листям. Воно густо росло на деревах в лісових хащах. Після правильної обробки і додавання смоли, листя ставало неймовірно міцним, наче мармур, тому ним користувалися всі жителі села.  А на даху, майже посередині, виднівся димар, зчорнілий від сажі.

Всередині будинку, в одній з нечисленних кімнат, оселилася туга, яка передавалась від господаря кімнати. Оскільки на вулиці переважала похмура погода, на його лице впала легка тінь від фіранок. На відкритому і чесному обличчі хлопця відбилось потрясіння, здавалось, біле волосся середньої довжини, з відтінком срібла, додавало йому серйозності. Воно нагадувало сніг. Різнокольорові очі надали його обличчю неповторності. Він був володарем райдужних зіниць, це допомагало йому викликати прихильність і повагу оточуючих.  В його очах крилася легка насмішка, наче загублена десь вглибині. Не від потіхи над оточуючими, а від життєвої енергії, що зачаїлася всередині. Як вітром звіяло його білу чарівну посмішку від раніше почутих новин. Його краса приховувала щось диявольське, але саме це і притягувало до нього, мов магніт.

Він сидів у кріслі біля вікна і про щось думав. Дощ лише підкреслював його настрій.

Шон Вульф дізнався, що він може стати величним чаклуном із тих небагатьох, що залишились на Землі.

Він прийшов до ворожки, щоб визначити свою подальшу долю, але на нього, як сніг на голову, звалилась ця новина. Ворожка заприсяглась, що буде мовчати, їй не потрібні проблеми. Та й хто міг таке передбачити.

В селі був звичай: якщо хтось хотів дізнатися на кого краще йти вчитися – то він ішов до ворожки. Вона визначала, якими шляхами долі краще піти, щоб не стати поганим вченим, а вивчити фах, який тобі до снаги. Певна річ, що не кожен ішов передбаченим шляхом, але багатовікові традиції в цьому селі мали вагу, тому бажаючих піти проти волі передбачення ставало все менше. Ворожіння було чимось дивовижним на кшталт магії. Хоч нею і не було. Провидці – зовсім інша справа.

Існує два вибори: не йти і не слухати ворожки або ж прийняти все сказане нею і докласти достатньо зусиль до здійснення.

Так, Шону було про що подумати, чаклунів винищували темні гільдії. В його житті настав переломний момент. У нього є вихід: прожити решту життя в страху, або бігти назустріч опору, який може дати йому можливість жити в цьому світі вільно, хай іноді й обмежено.

Як тільки йому виповниться вісімнадцять, – все пропало. Адже якщо прибічники гільдії за допомогою артефактів помітять місце ініціалізації Шона, – за його головою полюватиме багато шукачів.