Глава 6

– Що привело тебе сюди, Флін Райдер? Можливо, це доля, призначення.

– Або кінь.

«Рапунцель: Заплутана історія»

Глава 6

У стінах Сірої вежі лунала болісна пісня, Пацюк скорчився від болю, не дивлячись на те, що Верховний заздалегідь убезпечив його магією. Бриніли останні акорди:

Спів про загибель… Спів про загибель…

Парк – старуха забуття

Обріж долю, зв’яжи з ниткою,

До моєї прядки твою душу,

Приведу скоріше!

         Посеред кімнати тирана з кутка повільно випливло три старих з довгими носами. Саме так Верховний змалював їх для себе.

         Кістяна флейта розсипалася в руках чаклуна, поступово перетворюючись на пісок. Верховний був спокійний. Здавалося, що він був готовим до болю від невідомої магії і на ньому ця пісня ніяк не позначилася.

         – Що це таке? Що за темна сутність у вигляді трьох бабусь? – запитав Пацюк, абияк підводячись з підлоги від болю і приходячи до тями.

         – Я не дозволяв тобі говорити! – голос Верховного жахав.

         Розгубленість чаклуна зникла і зійшла нанівець останніми днями. Не беручи до уваги молодих чаклунів, його головної проблеми – Мамона, більше не було. Верховний знову відчував себе головним у цій ситуації. Тиран світу міг підкорятися демону, але про це ніхто не знав. Символ страху у світі має залишатися єдиним і непохитним.

Почувши гучні слова, Пацюк втиснув голову у плечі, показуючи свій горб, що піднявся нам маківкою. Нова невідома магія лякала найкращого агента до мурашок, а Верховний тільки додав страху в його очах.

Пацюк не знав, чого очікувати. Від пісні його перетинки мало не лопалися, а у голові гуло. Верховний лиш почув від нього: «Я не маю конкретних радісних новин, але я мав прийти», і майже одразу почав грати на флейті, нічого не пояснюючи.

Нерозуміння того, що відбувається, хвилювало допитливий хитрий розум. Майже тиждень тому серце Пацюка огорнув неймовірний холод. Здавалося, що воно зупинилося, і це останні секунди його життя. Він подумав, що його здоров’я підірване і серце сказало: «Досить». Але раптом все прийшло в норму, а в голові з’явилася нав’язлива думка сходити до Верховного. Він намагався відкинути цю безглузду, на перший погляд, ідею, але тоді йому ставало нестерпно боляче. Кожного разу його дихання пришвидшувалось, а голова починала неабияк боліти. Думки ставали більш нав’язливими, а біль – нестерпнішим. Довелося неохоче скоритися поклику. Для себе Пацюк назвав це відчуття внутрішнім покликом. Якщо він виник, отже, так потрібно. Відповіді на запитання «чому?» в нього не було, але думка про цей вчинок стала невідступною. Перевіривши себе магічними амулетами, Пацюк не виявив жодного магічного впливу. Ця ситуація була дуже дивною. Він міг лише підкоритися.

Вночі йому снилося, як він приходить до господаря, той кличе його і каже, що він йому потрібний. Уві сні Пацюк відчував радість Верховного від своєї присутності. Сни не припинялися. Пацюк почав шукати хоч якісь чутки про чаклунів, щоб його похід до володаря не був схожим на похід в гості через настирливу ідею, яка не давала йому ані спокою, ані сну, ані розсудливості.

І ось сьогодні Пацюк не витримав, придумав історію, що знайшов зачіпку щодо зниклих чаклунів, і прийшов до Верховного. Спочатку темний чаклун був стурбований, але почувши Пацюка, зрадів та без пояснень почав грати вбивчу пісню, що мало не загнала його в могилу.

Верховний все ж таки вирішив пояснити:

– Це – парки, демони з нижчого світу, що здатні втручатися в долі людей, – Верховний потер руки в очікуванні. – Вони досить дурні, але дуже корисні, як показала практика із твоїм тілом. Хоч якась користь від тебе останнім часом.

Пацюк одразу зрозумів поведінку володаря. Він міг скласти два по два. Тим часом Верховний продовжив говорити, звертаючись до парків:

– Я хочу, щоб ненависні чаклуни, що загрожують моєму пануванню, просиналися кожного дня і воліли зі мною зустрітися! Хочу, щоб сенс їхнього життя полягав у тому, щоб скласти голову переді мною.

Парки безцільно хиталися зі сторони в сторону, не реагуючи на його слова.

– Які ж ви тупі! – Верховний, лютуючи, вдарив кулаками по столу. Він розлетівся на дрібні тріски, перетворившись на пилюку.

Пацюк від страху забився в дальній куток приміщення, ближче до дверей. Він знав, що навіть його численні магічні амулети не врятують його від люті чаклуна.

– Мені потрібний хоча б один чаклун. Чаклун, який може покласти край моєму існуванню. Діти пророцтва! Ти мене розумієш? Два хлопця, що ініціалізувалися одночасно!

Здавалося, що парки не звертають на нього увагу. Вони були байдужими.

– Я з тобою розмовляю! Мені потрібний чаклун, що загрожує мені смертю! Приведіть його до мене у будь-який спосіб.

– Виконуємо.

Нарешті парки вловили слова, які змогли сприйняти та зрозуміти. Вони вже вдруге на його пам’яті робили таке.

З’явилася прядка. Колесо почало обертатися. До грудей Верховного потягнулася вже знайома червона нитка. Він, вже не дивуючись, очікував, коли його душу силоміць вирвуть і за мить повернуть на місце. У вікно потягнулася ще одна нитка темно-синього кольору з щільно вплетеною, ніби чужорідною, рожевою ниткою. Вона здавалася дивною на перший погляд, але Верховний міг порівняти її лише зі своєю та ниткою Пацюка.