Глава 4

Товсте дерево зачалося з тонкого гілля. Дев'ятиповерхова вежа почалася з кладки малих цеглин. Подорож в тисячу миль починається з одного кроку. Будьте уважні до своїх думок – вони початок вчинків.

Лев Миколайович Товстой

Глава 4

Я стояв у коридорі посеред маєтку, налагоджуючи захисні заклинання. Мої магічні сили мене не слухалися, бо я був дуже втомленим, але водночас розумів, що я маю накласти чари. Крики ворогів ставали більш виразними.

– Шоне, швидше! – гукнула мене Розмарі.

Я побіжно глянув на витончену постать моєї напарниці, що вибігла з-за повороту коридора. Її прекрасне, ніжне обличчя було вкрите засохлою кров’ю, а довге чорне волосся де-не-де прилипнуло до чола. В руках вона тримала парні мечі, забруднені свіжою кров’ю. З місця, де вона вибігла, пролунав сильний вибух, що супроводжувався звуковою хвилею. Звідти з’явилися залишки полум’я від вогняної кулі, що переслідувала Розмарі. Коридор на секунду охопило яскраве жовте полум’я.

Намагаючись не звертати увагу на те, що відбувається, я продовжив накладати заклинання захисту. Нещодавно ми вирішили поставити п’ятикутну печатку, яка вимагала присутності по-черзі в п’яти різних місцях, де слід накреслити пентаграми і провести між ними уявні сполучні лінії. Після цього заклинання захисту від ворогів активується.

Я створив закляття крижаного бар’єра і запустив його від себе, прикриваючи Розмарі від язиків полум’я. Згодом я почав промовляти всі вивчені речення, вдосконалюючи пентаграму бар’єра. Це була вже друга печатка, яку я встановив. Сподіваюся, що Кіготь встиг зробити те саме.

– Роза, що з головною пентаграмою? Тобі вдалося її встановити?

– Так! Мене мало не обпалили ці кляті пекельні пси!

– Вороги не помітили пентаграму? Якщо її зруйнують, то всі наші зусилля будуть марними. Які ще пекельні пси?

На високій швидкості в кімнату забігли два худорлявих облізлих собаки, вкриті полум’ям. Вони заважали один одному, змагаючись  за першість. Один пес не втримався і, схрестивши чотири лапи, проїхався тулубом по кам’яній підлозі, врізавшись в стіну. Поки він робив цей кульбіт, він витягнув свою пащу, намагаючись вкусити Розмарі за щиколотку. Добре, що йому не вдалося це зробити.

Я сконцентрувався і прочитав останні рядки заклинання. Пентаграма готова.

– Кіготь, ми на тебе розраховуємо, – в очікуванні я завмер, але нічого не відбувалося.

Розмарі продовжила бігти не зупиняючись ані на мить. Я дістав з просторового перстня латунну палицю. Наповнивши його манною, я щосили вдарив ним об землю. За Розмарі піднялися крижані кілки, що заважали собакам дістатися до неї.

– Ну ж бо! Кіготь! – щосили закричав я, сподіваючись, що мій друг мене почує. Хоча я напевне знав, що він знаходиться доволі далеко від мене.

Крижані кілки танули від дихання псів, які, мабуть, мали певні знання магії. Я наївно думав, що лід може стримати пекельних створінь. Кілки почали руйнуватися, завалюючись на землю. Під ногами утворилася калюжа. Коридор почав наповнюватися тонким шаром води через лід, що танув.

Манну, що в мене залишилась, я вклав у блискавку і запустив її водою. Через пар, що утворився, я не побачив, чи досяг мій удар собак, але лунало дзижчання. Сила блискавки злилася з мокрою поверхнею. На воді утворилися маленькі яскраві біло-сині дуги – розряди блискавки. Я зрадів, що Розмарі встигла сховатися за мене і моє заклинання не зачепило її.

«Мій колодязь майже порожній. Біжімо!»

Я міцно схопив Розмарі за руку і почав рухатися в протилежному напрямку від ворожих істот. Тут був єдиний коридор без відгалужень, що вів в одному напрямку. Під ногами тягнулася знайома біла лінія. Попереду з’явилися двері їдальні, де Кіготь мав накласти останню пентаграму, щоб ми могли налагодити захисні чари та відгородити наше існування від часу та простору.

– Ти бачила Генріка? – крикнув я напарниці, що бігла позаду мене.

– Так, вони разом з вчителем б’ються з солдатами Сірої вежі та іншими гільдіями. Вони всі мають різні татуювання, найімовірніше, сюди стягнули всі гільдії, що були поряд. Я бачила людей тридцять чи сорок.

– Звідки взялися ці розумні пси? – озирнувся я.

Слідом за нами бігли ті ж пси, час від часу зупиняючись від конвульсій. Мабуть, заряду блискавки вистачило лише на те, щоб порушити координацію цих створінь.

– Ці собаки магічні. Їх закликав чаклун, що був серед солдатів гільдії. Я бачила на власні очі, як він малював нові руни у повітрі. Ось і результат.

– Верховний?

– Я не знаю, я ніколи його не бачила. Але Мигдалю добряче дісталося від нього. Всі воїни мають магічні артефакти та різні амулети захисту. Наразі там точиться жорстокий бій.

– Але ми відбили першу хвилю ворога! Звідки стільки людей?

Розмарі не відповіла мені.

Ми майже дісталися до дверей. Вхід у велику їдальню був перед очима. Я спробував відкрити двері, проте вони не піддалися.

Один з собак кинувся на мені на спину. Я не встиг вчасно зреагувати, він дуже швидко рухався. Припускаю, що, мабуть, і я геть втомився. Пес спробував вчепитися за мою шию. Я намагався дотягнутися руками назад, щоб відкинути його від себе. Мені допомогла Роза. Вона вправним рухом ноги збила з мене пса. Моя спина буквально горіла. Одяг розтопився від вогню, що йшов від звіра. Розмарі розвернулася і почала стримувати другого собаку. Він намагався впитися в неї своїми іклами. Я скидав з себе верхній одяг з довгим рукавом і улюбленим каптуром, який я власноруч туди пришив. Мені це вдалося і тепер я стояв голий до пояса. На боках та спині можна було побачити шкіру, що почервоніла.