Глава 2

Через двадцять років ви будете більше розчаровані тим, що не зробили, ніж тим, що зробили. Тому відчалюйте від тихої пристані. Піднімайте вітрила й ловіть попутний вітер. Досліджуйте. Мрійте. Відкривайте.

Сем’юел Ленггорн Клеменс

Глава 2

Здавалося, що у стінах величної Сірої вежі вже пів року панують морок і розпач. На останньому поверсі, в одному з довгих коридорів біля важких дверей, що вели до кімнати Верховного, почуття посилювались в геометричній прогресії. У людей, які зрідка потрапляли на цей поверх складалося враження, що життя залишило це місце назавжди. Навіть свіже повітря не потрапляло в сюди. Тут панувала порожнеча, а сонячне світло давно не з’являлося.

За важкими дверима, обшитими металом, у похмурій кімнаті сидів володар цього місця. Як завжди, він сидів у своєму кріслі, наче на троні. Воно колись було обшите білим оксамитом, вигоріло на сонці і набуло кольору найтемнішого закутка цієї кімнати. Світло все ж інколи потрапляло в кімнату через вікно навпроти, що більше нагадувало отвір, який слугував єдиним джерелом освітлення у найтемнішій кімнаті цього світу. Склалося враження, що кімната з часом стала ще темнішою, а вікно замазали смолою.

Тільки давно померлий чоловік, який будував цю споруду, знав, що в цьому місці такий порядок заснувався трохи більше, ніж тридцять років тому, щойно сюди вперше ступила нога єдиного і неповторного чаклуна.

Верховний з кимось розмовляв. У дальньому правому куті, якщо дивитися від входу, був камін. Там палало вогняними язиками єдине джерело світла в цій похмурій кімнаті. Його язики огортали череп, що рухав щелепою. На голові маячіло кілька утворень, схожих на роги. Правий ріг був нерівно надламаний біля основи черепа. У місці, де мали бути зіниці, жевріла  всепоглинаюча порожнеча. Поміж рогів знаходилась третя зіниця у формі ромба, де розташувалося бурштиново-червоне око, єдине на цьому обличчі. З-під нього виповзали різні комахи. Багатоніжки іноді торкалися очного яблука своїми маленькими лапками. Біля черепа час від часу було чутно глухий звук комашки, що б’ється своїм маленьким тілом об кістку. Позаду голови, буквально з порожнечі почала з’являтися кістяна рука, яка нічим не відрізнялася від черепа. Вона тягнулась крізь невидиму стіну, долаючи полум’я. Спочатку повільно з’явився п’ясток руки, що колись належав людині. За ним променева кістка, вкрита шматочками сухої шкіри і м’ясистих частин. На дерев’яне покриття підлоги почала сочитися темна суміш. Рідина проїдала покриття підлоги і капала далі вниз. Там, де вона торкнулась підлоги, з’являлися дрібні язики полум’я, що швидко гаснули.

Ось з’явився ліктьовий суглоб, а далі плечова кістка. Рука повільно, але впевнено, потягнулась до фігури чаклуна.

Кімнату наповнив давно забутий в цьому місці звук зіткнення сталі та кісток.

П’ясток руки з частиною ліктьової кістки відлетів до важких дверей і гучно вдарився об них. У дверях з’явилася оплавлена дірка, краї якої намагалися затягнутися. За дверима в коридорі, на кам’яній підлозі майже повністю перетворившись на жменьку попелу, лежали дотліваючі кістки. Перш ніж перетворитися у ніщо, на кістках з’явилося біле холодне полум’я і борозни від сильного стискання невидимою силою.

Щелепа, прикріплена до черепа напівзруйнованими м’язами, невдоволено клацала, створюючи нестерпний для слуху звук. Череп почав тягнутися вглиб кімнати, а променева кістка потроху відновлювала свій колишній вигляд. Утворився новий зап’ясток, а згодом і п’ясток. З’явилась друга рука скелета. За черепом почали з’являтися понівечені м’ясисті груди з запеченою кров’ю. На них глибокими борознами була висічена перевернута п’ятикутна зірка. У кімнаті пролунав грубий голос. Складалося враження, що кістяна голова намагалася говорити, знаходячись у воді. Голос був чітким, але заважало булькотіння.

– Ти мій боржник! В тебе залишився лише рік!

Верховний був незворушним:

– Якщо ти не даси мені більше часу, то я ніколи не виконаю нашої домовленості!

– Мене не цікавлять ваші людські бажання.

Руки скелета наблизились впритул до Верховного і зупинилися, не змозі торкнутися його. Під кріслом, на якому він сидів, з’явилася чітка пентаграма, розміром не більше півметра. Кола в ній були нескінчені. Магічні письмена між колами були настільки дрібними і численними, що звичайна людина ніколи б не розібрала усього, що там написано. Верховний, боячись за своє життя, як завжди підготувався до зустрічі, не покладаючись лиш на контракт, укладений з демоном.

Щелепа заплямкала з новою силою:

– Ти ж знаєш, що мене не стримає це закляття! Тебе захищає лиш контракт, який ми колись уклали!

– Але варто було спробувати. Я хотів побачити, як ти відреагуєш.

– Ти підготувався, як завжди! Проте, як довго ти ще збираєшся відкладати це, чи ти вважаєш, що знайдеш спосіб захиститися? Не сміши мене!

– Я відкладатиму це стільки, скільки буду вважати за потрібне! – Верховний, граючись двома пальцями, невимушено тримав у лівій руці короткий кинджал. Праву руку він запустив під плащ і дістав звідти маленьку пляшку з рідиною зеленого кольору. – Я буду жити вічно! – Верховний із викликом глянув на кістяну подобу людини.

– Ти вирішив обдурити саму смерть? Ха-ха, – череп несамовито залився сміхом. – Ти обіцяв віддати мені тринадцять душ в обмін на допомогу, яку я тобі надав. Ти обіцяв, але віддав лиш дванадцять. Я відправлю тебе в долину душ, як собаку на припоні, замість обіцяної душі! Поміщу тебе у найдальший її куточок, щоб ніхто не зміг тебе знайти, а твоєю печінкою буде щодня ласувати стерв’ятник. Музи будуть виїдати твої очі, а мурахи відриватимуть по маленькому клаптику шкіри. Повітря буде для тебе отрутою! І так буде кожного дня! Твоє тіло буде відновлюватись до ранку, а до вечора від тебе знову залишатимуться самі кістки! Ти думаєш, якщо знайшов лазівку для довголіття, то тобі не дадуть раду? Твоя душа вже давно стала моєю, це лише питання часу. Навіть якщо ти поки не можеш померти через зілля, я можу приректи тебе на довічні страждання у своїх володіннях. Якщо ти порушиш останні умови нашого контракту, ти більше не матимеш захисту.