Глава 14. Зорецвіт

Ніч перед виставкою видалася напруженою. Спочатку Райдену довелося переповісти розмову з комісією Тріші, потім повторити Лису, в особах. Актор з хлопця був нікудишній, але друзі реготали до кольок, бо Стужвільсон у Райдена вийшов ну дуже істеричним. Близько опівночі йому прийшла ідея зробити з платиновою проволоки стебло квітки з листочками, куди можна було б вставити камінець. І до самого ранку він майстрував гідну оправу для своєї коштовної квітки. Обережно вставивши камінь в оправу, майстер відійшов на кілька кроків, щоб окинути оком свою роботу, і у захопленні видохнув. Вуглинка нарешті мала вигляд того самого шедевру, про який говорив пан Каспар.

Ранок виявився не менш нервовим, незважаючи на те, що поряд з ним були друзі. Мовчазне несхвалення членів комісії все ж тиснуло на хлопця, до того ж, виявилося, що стенд з указаною назвою запроторили до самого дальнього і темного кута зали. Крім того, неначе намагаючись дошкулити, поряд з камінцем встановили три стенди з діамантами магістра Кронсона. Контраст чорного каменю з прозорими блискучими коштовностями був разючий… Але тепер вуглинка  виглядала гідно навіть поряд з бездоганним класичним камінням.   

Втім, навіть у найтемнішому куті зали кам’яна квітка привертала до себе увагу. Спроба затьмарити її діамантами зіграла на руку – тепер вони виглядали як оправа, а головною зіркою стала вона. До того ж, через свій колір і унікальну форму вона одразу впадала в око, а однакові діаманти виглядали блідою тінню на її фоні. Між іншим, Кронсон це швидко збагнув, і спробував змусити організаторів змінити розміщення експонатів виставки, але марно. Так що вийшло, що чорний камінь став білою ґавою – у хорошому сенсі.

Опівдні, після пишного відкриття, бургомістр відкрив двері  виставкової зали, запрошуючи відвідувачів. Купка майстрів одразу ж щільно обліпила верстат Грінберга, який стояв у центрі зали, роздивляючись трафарети. Сяючий автор влаштував демонстрацію, від чого вся зала заповнилася шурхотом і дзижчанням алмазної пилки. Звичайні мешканці міста не затримувалися біля шумного агрегату, і йшли далі, милуючись на ретельно оброблені сапфіри, смарагди, великі шматки бурштину, аметисти, рубіни, і, звичайно, діаманти.

Тріша з Корнелісом прийшли на виставку одні з перших і встали поряд з Райденом в якості групи підтримки.

– Я ж казала тобі, що вона буде прекрасна! – шепнула хлопцю Тріша, вказуючи на дівчат, які скупчилися навколо квітки і захоплено її обговорювали.

– Я пам’ятаю, Тріша. І дякую! Здається, ви чимало сил витратили на те, щоб я повірив у неї і в себе! – посміхнувся Райден.

– І сил, і кави! І тістечок! – ввернув Лис.

Серед натовпу людей, які роздивлялися камінчик, Райден навіть помітив того самого кур’єра, який приніс йому вуглинку. Кинувся було до нього, та до нього звернулися.

– Це ж треба! Оце так Емерісон! А я думав, що ж тоді сталося з моїм замовленням! А тепер бачу, що! –і хлопець побачив свого головного замовника.

– Пане Брегель? – не вірячи своїм очам запитав Райден. – Не очікував вас тут побачити!

– Отакої! А з тобою я де познайомився? – засміявся купець, і знову почав роздивлятися роботу Райдена. – Звідки в тебе така краса?

– Відверто кажучи, нізвідки. Це довга і дивна історія, так що коротше кажучи, вона потрапила мені у роботу без замовлення і замовника, просто кур’єрською поштою.

– Оце так чудасія! Втім, після того геніального пугача, я й не сумніваюся, що ти на таке здатний! – засміявся Брегель. – До речі, ходять чутки, що юдавські купці будуть намагатися укласти контракти з нашими майстрами. Дивися, хлопче, не дай себе завербувати, бо я все ж розраховую на подальшу співпрацю!

Райден зніяковіло кивнув. Насправді контракт з Брегелем йому досі ввижався найбільшою вдачею у своєму житті, а он воно як. «Геніальний пугач». Дивина, та й годі.

Через годину після розмови з Брегелем у виставковій залі стало значно гучніше. Туди вкотився бургомістр з цілим натовпом юдавських купців у тюрбанах, які голосно щось обговорювали, перекричавши навіть гуркіт грінбергського верстата. Судячи по всьому, суперечка була у самому розпалі, і почалася вже давно, бо співрозмовники були вже трохи охриплі.

– Зараз, зараз я вам покажу! Та де ж воно… А, ось! – і бургомістр спрямував прямо до Райдена. – Який йолоп вас сюди запроторив? Хоча… ідея з діамантами, як оправа, непогана, так…

Десь поблизу почувся скрегіт зубів магістра Кронсона.

– Уявляєш, хлопче, вони кажуть, що у них коштовності краще! Блюзнірство якесь! – і, фиркнувши, продовжив:

– Так, панове, хвилиночку уваги! Ви вже мали змогу побачити красу каменів, які видобуваються поряд з нашим містом. Але! Камені можна знайти будь-де, а от таких майстрів, як у нас, більше ніде немає! – і бургомістр вказав на Зоряну квітку Райдена.

– Зорецвіт! – ахнув один з купців, тремтячою рукою вказуючи на камінець.

«Зорецвіт, зорецвіт!» прошелестіло по натовпу купців, і вони скупчилися навколо стенду. Ті, хто стояв далі, щосили витягували шиї, щоб роздивитися камінь, ті, що ближче, благоговійно принишкли.

– Ти що гранив, що то за камінь? – на вухо Райдену прошепотів бургомістр, трохи шокований реакцією купців.

– Не маю жодної уяви, – пошепки відповів хлопець.

– Збожеволіти можна… Тьху, я таку промову підготовив, що у нас навіть з обробного каменю можуть шедевр зробити, а тут отака халепа! – засмутився бургомістр і зім’яв клаптик паперу зі шпаргалкою.