Огранка йшла повним ходом. Завдяки тому, що Райден нарешті визначився з формою та інструментом, робота йшла на лад, і з кожною новою гранню в нього додавалося впевненості, що він все зробив правильно. Вуглинка нарешті почала приймати задуманий вигляд, хоча інколи вибрикувала, і деякі грані вимагали більше часу, ніж очікував ювелір. Втім, від задуму представити готову роботу на виставці він не відступився.
– Ти усім покажеш, мала! Ми доведемо тим пихатим діамантолюбам, що не тільки алмази гідні довгої обробки! – мотивував він і себе, і камінчик. Але виставка невблаганно наближалася, і план встигнути на неї вже здавався занадто самовпевнений. Вуглинка потребувала більш дієвих інструментів та засобів для шліфування та полірування, аніж інші камені, і Райден вже з ніг збився у пошуках.
Одного вечора він, щоб хоч якось розвіятися, згодився на пару партій у «Копальні та гноми» з Лисом, і розповів другові про проблему з інструментами.
– Ти уявляєш, її не кожен вид алмазного пилу бере! І масло шліфувальне треба не звичайне, а витримане, з якихось південних горіхів, я навіть зараз назву не згадаю. Ледь знайшов у дідових запасах банку, і та вже майже закінчилася! – переставляючи фігурку дракона по карті, пожалівся Райден.
– А, агаранове? Вимогливий тобі камінець дістався, я такого масла давно не бачив. Ним майже не користуються, та й коштує воно… Має пощастити, щоб знайти хоча б одну банку, бо його сюди і не привозять, – замислився Лис, спрямовуючи свого гнома до перспективного підземелля на карті. – Слухай, а нічогенька в твого діда колекція запасів, якщо там навіть такі скарби знайти можна!
– Є таке… Якби не ті запаси, можна було б забути про обробку вуглинки, бо навіть той розхвалений на всі боки шліфувальний верстат перегрівся, а на ній ані подряпинки!
– Та годі, «Королівський оксамит» не зміг її обробити? – Лис аж підстрибнув на стільці, від чого усі фігурки на гральному полі мало не впали.
– Я ж кажу, її майже нічим не можна обробити! – Райден дістав з колоди картку і голосно прочитав: «В печері гном з’їв апетитний гриб і вибув з гри на три ходи, бо б’ється з триголовим фіолетовим бобром».
– На твоє щастя, – фиркнув Лис, в той час як Райден своїм драконом натрапив на гномську скарбницю.
– Чиста перемога! Якби і в житті так було все просто, – зітхнув Райден. – Ще тістечко з липовим цвітом…Два! І я піду в майстерню, бо камінь сам себе не огранить.
– Іди вже, ласун, мені більше тістечок дістанеться! – пирхнув Лис, збираючи фігурки, картки і карту у коробку.
Насправді, навіть жартома жаліючись, Райден ще ніколи не почував себе більш живим. Йому було цікаво, що нового втне вуглинка, захопив сам процес підготовки, метушні, біготні по бібліотекам. Навіть невдалі розмови з іншими майстрами припали йому до душі, бо багато чого відкрили і в ньому самому і в тому, що коїться навколо.
До того ж, він засвоїв урок і більше не допускав помилок, які могли збити його з правильного курсу. Так він майже защемив ніс Дідріку дверима своєї майстерні, коли той все ж вирішив побачити, чому Райден стільки часу витрачає на якийсь обробний камінь. І категорично відмовився обговорювати вуглинку з одногрупником.
Друзі також з усіх сил підтримали хлопця. Тріша щодня нагадувала Райдену, що вже час поїсти, та приносила вечерю, коли бачила, що того неможливо витягти з майстерні. Лис взагалі створив неможливе і ввечері наступного після розмови дня приніс Райдену банку агаранового масла. На запитання, де він відкопав такий скарб, Лис зробив таке загадкове обличчя, що стало зрозуміло, що подальше опитування буде марним.
А головне, Райден перестав порівнювати вуглинку з іншими коштовностями. Вкладаючи у кожну грань усю увагу, старанність, сили та натхнення, він бачив як розквітає камінчик, стаючи справжнім шедевром. Результат тішив око, і хлопець нарешті згадав, як це – бути творцем. Бо за останні кілька місяців він вже і забув, коли майстрував прикраси за покликом душі, а не по замовленню.
За два дні до початку виставки вуглинка була готова.