Глава 9. Грань

– Так, я вже готовий на крайні міри! – твердо заявив ювелір, вкладаючи вуглинку на стійку посеред майстерні. – Слухай мене сюди, ти, впертий кругляк! Я намагаюся тебе огранити! Покращити! Розкрити твій потенціал! Я чотири дні витратив на креслення! А ти! Ти-и-и-и-и!

І вказівний палець Райдена проштрикнув повітря поряд з камінцем.

Це була катастрофа. Якщо з кресленням і видом огранки хлопець врешті-решт визначився, то з втіленням проекту в життя була повна біда. Свавільний камінь ігнорував будь-які спроби змінити свою кострубату геометрію. Інструменти, які з легкістю формували топази, гранати, агат чи бурштин, виявилися безсилими в боротьбі бодай за одну чітку грань. Новенький шліфувальний верстат також програв боротьбу з вуглинкою.

– Чесно тобі кажу, я зміню креслення. Так і знай! Зроблю з тебе серце. Чорне серце, що дуже вдало підкреслить твою злодійську сутність!

Та усі вмовляння були марними, і Райден вирішив зробити останню відчайдушну спробу. Дістав зі скрині мідний шліфувальний круг, армований алмазами, дбайливо загорнутий у повсть і зітхнув:

– Якщо вже це не зможе тебе обробити, то я здаюся. Зостанешся оттакою гострокутною  картоплею, якою ти є зараз! – І затанцював з лінійками, кутомірами і кріпленнями навколо верстата.

Запустив його, затамувавши подих. Це ж треба отак збожеволіти, щоб для формування якогось непорозуміння використовувати дідів шліфувальний круг! Та не просто круг, а той самий, яким три покоління сім’ї Емерісон гранили найкращі, найбільші алмази. Робота з цим кругом була настільки рідкою подією, що Райден міг на пальцях однієї руки перерахувати рази, коли ним користувалися на його пам’яті.

Круг все пришвидшувався, і коли Райден доторкнувся до верстата вуглинкою, вся майстерня почала гуркотіти так, ніби там працювало з десяток гномів. Верстат гудів, вуглинка грілася, алмази раз-по-раз чиркали по її поверхні, від чого хлопцю здавалося, що от-от вона почне іскрити і почервоніє, наче справжнє вугілля.

Аж ось стало помітно, що кути вуглинки почали округлятися. Ледь-ледь, натяками, але очі Райдена так пильнували ті зміни, що вони просто не мали права залишатися непоміченими.

Хлопець зупинив верстат. Діждався, доки круг перестане крутитися, дістав вуглинку з кріплення, міцно стиснув її в руці, і відчув, як з видихом полегшення на очі навернулися сльози.

–   Клянуся усією Сімкою, я так боявся, що ти в мене безнадійна! А ти просто вперта, як дід Густав! Знайшов я до тебе підхід, тепер можна і попрацювати!

І Райден завертівся біля верстата, наче той шліфувальний круг. Пильнував за роботою, як яструб, щось підправляв, десь переміряв, незчувся, як надворі вже стемніло.

– Згориш на роботі! – раптом пролунало над вухом, від чого хлопець підскочив на півметра вгору.  Тріша ледве встигнула врятувати тацю з вечерею Райдена, бо, як кішка, м’яко відстрибнула вбік, не проливши ані краплі грибного супу.

– З глузду з’їхала, так до людей підкрадатися, – буркнув майстер, розглядаючи, чи не нашкодив вуглинці своїм стрибком.

– Та ні, це ти вже вирішив зморити себе голодом, весь день не їв і з майстерні не виходив! – пирхнула Тріша, примощуючи тарілки і чашку збоку на стіл.

– А що, вже вечір? –  розгублено промовив хлопець. Спробував розігнути спину, і зойкнув. – Оце тобі, щось я і справді запрацювався… Та ти тільки поглянь на це чудо!

І він з гордістю продемонстрував Тріші камінець. Він вже не був схожий на химерного вугільного їжака, можна було зрозуміти задум майстра, і була вона. Грань. Чітка, рівна, відполірована до м’якого сяяння. Ідеальна.

– Вона прекрасна! – дівчина у захваті заплескала в долоні. – Не можу дочекатися, коли ти повністю її обробиш! Вона буде неперевершена!

– Ну, до цього ще далеко… Та я нарешті зрозумів, як приборкати цю вперту пані, це вже щось. Зараз ще трошки її пошліфую…

– Що? Та ні, друже, тут ти сам напросився! Треба було дивитися, що ти п’єш, ти ж цілий кухоль зеленого чаю з м’ятою та мелісою за хвилину ковтнув! Заснеш під верстатом, воно тобі треба?

Хлопець з прикрістю зітхнув, але дав себе вивести з майстерні, прихопивши з собою вуглинку.