Глава 8. Чудовий агрегат

Цього разу до вибору порадника Райден підійшов уважніше. Переконався, що на вітрині в майстерні є вироби з різним камінням, і, що досить важливо, вони різного розміру. Окрім того, звернув увагу, як оброблені камені, бо йому трапилося як мінімум п’ять майстерень, де всі коштовності були огранені одним видом огранки.

Майстерня Стефана Грінберга повністю відповідала усім критеріям відбору: окрім діамантів були представлені і сапфіри, і смарагди, і бурштин, і навіть гранати з турмаліном. Більше того, серед каменів класичної огранки Райден знайшов великий фантазійний рубін. Трикутний камінь з ретельно продуманими гранями виглядав справжньою прикрасою вітрини, хоча і лежав збоку, уступивши місце діамантам. Побачене настільки окрилило хлопця, що він майже побіг назустріч майстру.

– Чим можу допомогти? – ввічливо запитав Грінберг, з подивом дивлячись на Райдена.

– Добрий день, мені б не завадила порада досвідченого майстра, – відповів хлопець.

Ювелір трохи напружився, з підозрою зиркнувши на нього.

– Бачте, я хочу обробити один камінь, і не знаю, як це найкраще зробити. Може, підкажете, як краще направити грані? Я й креслення захопив, бо сам вже зайшов у глухий кут.

– М-м-м… Знаєте, майстре… Як вас звати?

– Райден Емерісон.

– Так от, пане Емерісон, ви ж знаєте, що майстри пильно стережуть свої виробничі секрети. Так що я не думаю, що це вдала ідея. До того ж, існують класичні огранки каменів, чому б вам не використати одну з них?

– Розумію, майстре, однак, хочеться повністю розкрити потенціал каменю. Наприклад, як той рубін у вас – справжній красень.

– Що? А, той. Так, дійсно. Дипломна робота на звання магістра, місяць на нього витратив. – і майстер спохмурнів. – Вже п’ять років лежить на вітрині, всі милуються, та навіть ціну не питають. А от класичні камені розбирають, як пиріжки. І робити їх швидше. Так що ось вам моя порада –  не марнуйте час і сили, і робіть класику.

Райден, почувши це, задумався, кивнув майстру, і вже повернув до виходу з майстерні, як Грінберг його окликнув:

– Слухайте, а Густав Емерісон… Це ваш родич?

– Так, дідусь! – відповів Райден.

Ювелір наче обличчям посвітлів:

– Я пам’ятаю його майстерню та винаходи! Такі чудернацькі! Мій батько декілька разів приводив мене туди, коли я був маленьким, і ваш дідусь допомагав татові з нашим саморобним шліфувальним верстатом. Та майстерня завжди здавалася мені таким таємничим місцем!

– Вона і зараз така! – засміявся Райден, – Ніколи не знаєш, на що натрапиш, коли прибираєш шафи та полички.

– Слухайте, я впевнений, що ви зможете оцінити одну розробку! – пан Грінберг так загорівся ентузіазмом, що навіть забув, що не хотів розголошувати свої професійні таємниці. –  Ходімо!

За дверима, що йшли до виробничої зони майстерні, Райден побачив досить химерний на вигляд верстат.

– Сімейна гордість! Тато його сконструював, щоб пришвидшити шліфування коштовностей. А я його удосконалив! Тепер він не тільки шліфує, а й гранить камені!

І справді, серед доволі знайомих інструментів для шліфування на верстаті Райден помітив декілька кріплень різних розмірів. Поряд з ними до верстату була прикріплена тоненька алмазна пилка з ременем, під’єднана до ножної педалі.

– З допомогою цієї лялечки я виконав тижневий заказ за два дні! Хочу довести її до пуття і представити на цьогорічній виставці! Це буде фурор!

– Напевне що так… – протяг хлопець, обходячи кругом верстат. – А це для чого? – і  вказав на стопку якихось трафаретів.

– О, це – головна частина мого нововведення! Ось, дивіться, припустимо, я хочу зробити краплю з сапфіру… – говорячи, майстер вставив камінь у кріплення, обрав табличку з прорізями і простромив її пилкою. – Зараз…

Райден з подивом дивився на те, як пилка вгризлася в сапфір, випилюючи з необробленого каменю невеличку краплю. Сам кристал був більше схожим на куб, і схоже було, що уламків вже більше, ніж зосталося у кріпленні, та пилка все дзижчала у трафареті, проходячи скрізь прорізі. Сапфіровий пилок летів на всі боки, пилка подекуди лишала тріщини, і незабаром на місці досить величенького каменю зосталася краплинка розміром з ніготь на мізинці. Досить гарна, між іншим. Була б гарна, якби у хлопця в очах не стояла картина розпилювання прекрасного каменю, якому б ідеально підійшла огранка у формі прямокутника. Але майстер вирішив зробити з нього краплю. Сльозинку, краще вже сказати.

– Зручно, правда? – майстер сяяв, як відполірована монета. – А шліфування потім прибере усі недоліки.

– Чому крапля, пане Грінберг? – Райден не зміг втриматися від запитання, бо йому було майже боляче дивитися на залишки сапфіра на верстаті.

– Чому? Люблю цю огранку, з нею мені зручно працювати, – здвигнув плечима майстер. – Ну то як вам наш сімейний винахід?

– Н-ну… Механізація процесу огранювання багатьом майстрам буде до душі, –отетеріло промовив Райден. Побачене настільки контрастувало з тим, чому його навчав дідусь, пан Каспар, та й в університеті також, що він ледь знаходив слова, щоб хоч якось зреагувати.

– А хочете, можете свій камінь тут огранити! – пан Грінберг гостинно вказав на верстат, від чого хлопець ледь стримав порив відсахнутися від нього, наче від отруйної змії.