Глава 6. Відбірні діаманти магістра Кронсона

Вибір, до якого майстра звернутися за порадою, насправді був не такий вже великий. Більшість ювелірів, яких знав Райден, намагалися тримати у таємниці свою техніку обробки каменів та не розповідали, якими матеріалами або інструментами користуються. Втім, деякі магістри, чиї роботи часто з’являлися на щорічних виставках ювелірної майстерності, інколи все ж могли дати пораду починаючим майстрам. Врешті решт, слава ювелірної столиці цілої сторони світу потребує постійної плідної праці не одного, а багатьох ювелірів.

Магістр Віллєм Кронсон радо допомагав початківцям, і до того ж, був одним з членів комісії, коли Райден захищав свою дипломну роботу. І, між іншим, був одним з небагатьох, хто підтримав рішення хлопця використовувати у проекті не тільки камені з Великої сімки коштовностей, а й напівдорогоцінні.

– Перлину мені в млин, це ж малий Емерісон! – загуркотів майстер. – Пам’ятаю, пам’ятаю  оту твою дивацьку папугу! Багато ж шуму ви з нею наробили на екзамені!

– То був пугач, – виправив Райден, від чого той подивився на хлопця, як на божевільного.

– Та яка різниця! Головне, що птах, і з топазів, та ще й крилами махав! – і майстер закрутив головою від захвату, наче справжня сова. – Ну то кажи, чого прийшов, у мене там нова партія алмазів недорозібрана.

–  Я за порадою, майстре! Тут ось до рук потрапив цікавий камінчик, і я ніяк не второпаю, як з ним поводитися. Навіть вид огранки обрати не можу, все не те. –  і Райден витяг з внутрішньої кишені куртки вуглинку.

– Так-так, що в тебе там за… Пфффф! Хлопче, ти знову за старе?  – пан Кронсон скривився, наче відкусив шмат кислючого яблука. – Гранат тобі в салат! Слухай, я вважав, що однієї халепи на найважливішому екзамені в нашій справі тобі вистачило!

Райден з подивом глянув на майстра. – Мені здавалося, вам мій пугач сподобався!

– Сподобався. Та більше мені сподобалося, як перекосило оту жабу Стужвільсона, якому на перегляд принесли виріб, оздоблений топазами, а не діамантами, чи хоча б перлинами і смарагдами! Вважай, це тебе і врятувало, бо давно я так не сміявся!

Хлопець зніяковів. Того пугача він робив майже півроку, ретельно обираючи топази різних відтінків, щоб якомога реальніше відтворити колір пір’їн справжнього птаха. Ну і пара діамантів для очей зі смарагдами навколо, звичайно. А скільки часу він витратив на механізм всередині? Тепер пугач став візитною карткою Трішиної кав’ярні, тільки іноді лякав відвідувачів, бо зрідка плескав крилами і раз на годину видавав тихе «Угу».

– Не розумію, магістре. Навіщо ми вивчаємо способи обробки напівдорогоцінних каменів, якщо потім ними нехтуємо?

– Ну ти загнув, яшмова душа! А тренуватися на чому? Хто тобі дасть на обробку алмаз, якщо ти руку не набив на агаті або обсидіані? Робота з алмазами – це наша винагорода за роки навчання, і честь! Отримати таке право, і тринькати його на забавки з якимось топазом або гранатом? – пан Кронсон обурився не на жарт. – Я бачив твої роботи в майстерні на вітрині, гарні, солідні проекти. Мав надію, що ти виніс урок з того вереску, що здійнявся під час захисту свого звання. Невже я помилився?

– Чому? Я працюю з сапфірами та діамантами, просто дивно, що ми відмовляємося від можливостей, які нам дають інші коштовні камені.

Магістр пильно подивився на Райдена. – Ходімо, щось тобі продемонструю.

Робоче місце майстра мало ідеальний вигляд, все як по підручнику. Райдену навіть стало трохи соромно за той безлад, який царював у його майстерні. Та головним тут було не найновіше обладнання, чи бездоганно викладені інструменти – на усіх полицях під м’яким сяйвом ліхтариків лежали діаманти на чорних оксамитових подушках. Кожен з них отримав би беззаперечне «Відмінно» на екзамені по класичній огранці: 57 граней, абсолютно прозорі, «чистої води» як то кажуть.  

– Моя колекція! –  з гордістю сказав пан Кронсон, обережно змахуючи неіснуючий пил з однієї з подушок. – Бачиш, яка краса? Жоден камінь з ними не зрівняється!

– Чи не наші вчителі весь час казали, що з будь-якого каменю можна зробити шедевр? – із сумнівом запитав Райден, втім, у захваті роздивляючись камені.

– Маячня. Заспокійлива маячня для тих, хто не має талантів та навичок, і негідний звання магістра. Ось скажи мені, скільки студентів було на твоєму першому курсі?

– Еммм… Двадцять пять.

– А скільки на останньому?

– Вісім. А звання отримали тільки п’ятеро.

– Вважай, що ти відповів на власне запитання. Бо ті двадцять п’ять прийшли, вже маючи статус майстра, вони ж усі закінчили школи ювелірів. І навіть не отримавши магістра, вони мають право працювати з коштовностями. Але не з алмазами.

Райден стиснув у руці свою вуглинку. Поряд з діамантами вона виглядала жалюгідно, і так же відчував себе хлопець, милуючись на райдужну гру світла у обробленому камені. Втім, через пару хвилин серед сяючої пишноти він відчув, що не може затримати погляд на якомусь одному діаманті. Погляд ковзав з одної бездоганної грані на іншу, з одного камінця на інший, і не міг зачепитися ні за що. Все виглядало настільки…однаково.

– Сталість – ознака майстерності, егеж! – по-своєму зрозумів розгублений вид хлопця Кронсон.

І тут Райден помітив сортувальний стіл майстра, на якому лежало три купки необроблених каменів, і одна з них була помітно меншою за інші.

– Можна подивитися? – вказав він на камені.

– Звичайно, – здвигнув плечима майстер. – Остання партія зі «Скарбниці короля».

Напевно, назва найвідомішої діамантової копальні Коріндону мала б вразити хлопця. Однак він дивився на купку алмазів, яка лежала в коробці з міткою «Неліквід». Вони були різного розміру, одні трохи жовтуваті, деякі з незначними дефектами, один навіть рідкісного рожевого відтінку. Дивно.

– Майстре, а чому це неліквід? Це ж алмази, до того ж, є дуже рідкісні!

– Ну то й що, що алмази? Я працюю тільки з алмазами чистої води. А це хай інші обробляють. Доростеш до мого віку та досвіду, також зможеш обирати, з яким камінням працювати.