Глава 1. Місто майстрів

Усі жителі Коріндона впевнені – якби дракони з легенд існували насправді, вони б жили тут! Бо жоден дракон не встоїть перед затишком печер серед скель на березі моря. І навіть лускате ледащо зможе зібрати справжню скарбницю за тиждень, адже коштовності тут усюди.

Хочете смарагди або рубіни? Копальні навколо міста не так давно видали на-гора ювілейний сотий сундук з камінням. Для намиста потрібен сапфір? Річка Блакить, яка впадає в Блискуче море, відома на всю країну своїми берегами, де щодня серед піску знаходять сині корунди. Після кожного шторму на морському узбережжі знаходять шматочки бурштину. Аметисти, топази, аквамарини –дорогоцінне каміння на будь-який смак добувають поряд з містом. Що вже говорити про алмази? Блиск коріндонських діамантів прикрасив не одну корону, і кожна красуня мріє про каблучку з цим камінчиком.

Завдяки ним місто стало перлиною Оксамитового шляху. Торгові обози з хутром, тканинами, спеціями, кавою, чаєм та парфумами завжди зупиняються  в місті, обмінюючи частину товарів на коштовне каміння. Бо кожен купець знає – немає каменів кращих за коріндонські!

Втім, без обробки ці дорогоцінні мінерали не коштували б і половини своєї вартості. Тому майстри-ювеліри по праву вважаються головним скарбом міста! Тут є багато шкіл ювелірної справи, і навіть університет, де лишень для вивчення способів огранювання смарагдів виділено цілий семестр! Випускники університету отримують звання Магістр ювелірних наук, і заробити його ой як непросто. Однак роки навчання того варті, бо тільки магістри мають право огранювати алмази, перетворюючи їх у коштовні діаманти.

Майстер Райден Емерісон отримав звання магістра два роки тому і працював у невеличкій майстерні поряд з кав’ярнею «Кавова сова». Старенька майстерня, яка дісталася йому від дідуся, була заставлена чудернацькими механізмами, які конструював старший Емерісон разом з онуком, коли той був ще малим хлопчиком, повна старих книг по ювелірній справі, і дуже затишна. Тож недивно, що Райден проводив в ній купу часу, працюючи до пізньої ночі.

Частенько до нього в гості навідувалася Тріша, хазяйка кав’ярні. Кава, якою вона пригощала майстра, часто мала незвичний смак, оскільки Тріша полюбляла експериментувати з рецептами. Ранкова роса, розтерті в порошок морські кольорові камінці, зерна кардамону, мускат, яблуневий цвіт, зібраний на повний місяць – все це знаходило місце в Трішиній каві. І, відверто кажучи, горнятко такої кави (завжди смачної!) інколи надихало майстра на створення невеличких казкових  прикрас.

Втім, всі вироби на вітрині майстерні мали досить солідний вигляд – ніяких тобі ельфів на смарагдовому дереві або драконів з рубінів. Тільки золоті каблучки з невеликими, але майстерно ограненими діамантами, золоті ланцюжки, блискучі сережки з сапфірами – стандартний набір респектабельного майстра.

Розпорядок дня ювеліра останні два роки лишався незмінним. Горнятко ранкової кави на веранді «Кавової сови», перегляд пошти, огранка камінців, обід, робота, вечірні теревені с Трішею, і знову робота, поки вистачає сил і натхнення. Зазвичай на огранку одного каменю вистачало півдня, зрідка день-два, якщо камінь був величенький і були потрібні роздуми на кращий вид огранки.

Але одного дня все змінилося.