Картинний Зліт

20 грудня

Увесь тиждень Вуді малювала для  Ружени нудні натюрморти - то блюдо з грушею, яблуком і гроном винограду, то вазу з півоніями, то геометричні фігури на драпірованій тканині. Старша сестра малювала погано, але для вступу потрібно було портфоліо з малюнками.

Ініціатором допомоги стала бабуся Фріда: вона як шуліка вилася над Вуді, плануючи кожен день її літніх канікул, і навіть забороняла їй гуляти, користуючись будь-яким дощовим днем. Тітка Гвен подарувала Вуді свої унікальні китайські пензлі - тонкі, вузькі, інкрустовані перламутровим листям. Малювати ними було одне задоволення: мазки лягали рівно й невагомо, малюнки оживали на очах. Навіть Ружена, на якусь мить відірвавшись від своїх книжок з магії, стримано похвалила сестру.

А вечорами, замкнувшись у себе в кімнаті, Вуді вивчала Щоденик  Світотворця. І ось одного разу на одній зі сторінок вона знайшла список найважливіших заходів, що проводяться в місті  Хрусталіс - столиці СуспільКартини.

Найближчою урочистістю значився  день білого Відьмака, який проводили щорокку 22 грудня під час Новорічної ночі Ночі.У ніч із 21-го на 22 грудня по домівках ходить Білий Відьмак і кладе подарунки під ялинки. Навіть Володарі приїжджали на свято, щоб побачити картини молодого покоління талановитих картиннерів. А проходити він буде у тому самому несамовитому замку -Тенварді.А шо найблище свято це картиний зліт!

Вуді затремтіла від захвату - ось це удача! Звісно, їй неодмінно треба побувати на цьому святі, щоб підібратися до пана  Астрогора... Тільки от як?

Схоже, доведеться знову вийти в Картинореальність. Як усе-таки шкода, що  Зумі так і не дала про себе знати! Вуді до останнього сподівалася, що, дізнавшись про її скандальний прихід до  Тенварду, подруга-відьма хоча б прийде посварити її...

Настав вечір  21 грудня. Вуді  намалювала на своїй найкращій картині картиі різдвяной зірки  . Руну картинореальності якої її навчила Зумі . 

"Ну ось я  вивила своїм пензлем  руну картинореальності", - сказала собі Вуді, просовуючи руку в картину. Правило перше як потрапити в картину реальність- вивисти чаропензлем відповідну руну. Дотримуючись другого правила, Вудіі заплющила очі і, зробивши глибокий вдих, розслабилася. А потім, згідно з правилом третім, стала повторювати про себе: "Тенвард, Тенвард , Тенвард..."

Навколо Вуді закрутилася різнобарвна карусель із феєрверків, що постійно вибухали., яскраві веселі вогні  спалахали пеед очима  - червоні, білі, золоті, срібні. Фарби витягнулися в довгу, запашну дорогу, тягнучи Вуді за собою, в таємничу бездонну темряву  Холсту.

Повз Вуді проходили ошатні чоловіки і жінки в дивних ажурних костюмах. Судячи з усього, тут у моді були довгі сукні зі шлейфами, відкриті декольте і високі візерункові коміри - тонкі й мереживні, немов вирізані з паперу, подібно до аплікацій на старовинних листівках.

Поспішно піднявшись, Вуді обтрусила одяг і ледь не застогнала від розчарування: ну звісно, на ній була її кожана куртка ,чорна майка та звичайні темні джинси! Щоправда, волосся знову стало довгим, з косичками і вплетеними в них намистинами та пір'ям. Залишалося сподіватися, що хоч зачіска відповідає святу.А на ногах були звичайні чорно білі кеди.

Намагаючись заспокоїтися, Вуді швиденько розправила складки на одязі і як ні в чому не бувало пішла вгору сходами. До свого жаху вона зрозуміла, що цього разу ще й  має відьменський капилюшок, на відміну від іншої публіки, - з-під найдовших суконь пані миготіли гострі носи витончених бальних туфель, а чоловіки хизувалися в чоботях із тонкої шкіри або черевиках із позолоченими шкарпетками.На їхніх головаї були корони та банти.

- Схоже, я потрапила на ще одну велику урочистість, - пробурмотіла Вуді, розмірковуючи, чи не прикинутися їй знову сліпою-служницею? Але навіть слуги на цьому балу були вбрані в біло-чорні атласні лівреї та мали такий пихато-суворий вигляд, що в житті не скопіюєш.

Утім, на Вуді ніхто не звертав уваги, усі поспішали всередину, звідки з широко відчинених вікон лунала приємна, весела музика.

Майже всі місця вже були зайняті глядачами.

Несподівано дзвінко й урочисто протрубили труби. Червоною із золотом доріжкою пройшла дивна процесія: очолював її важливий пан у довгій рудій, укладеній каскадом кучериків перуці. Навіть здалеку Вуді одразу його впізнала - пан Астрогор! На ньому був старовинний темно-синій камзол з одворотами, густо розшитими срібними вензелями. Володар чинно крокував, спираючись на тростину з набалдашником у вигляді грифона, і щосили насолоджувався увагою оточуючих.

За ним вервечкою йшли хлопці та дівчата, всі дуже ошатно вбрані, і кожен тримав на витягнутих руках скриньку з високою кришкою, схожу на скриньку. Здалеку Вуді не бачила облич, тільки гордо підняті голови.

Судячи з того, як схвилювалися люди на трибунах, починалося щось грандіозне. Вуді зрозуміла, що їй треба терміново знайти місце, але навколо не було жодного вільного!

- Це учні пана  Астрогора? - донеслося до неї з якогось ряду.

- О так, найкращі  художники  Тенварду, топ-команда... Гадаю, сьогодні ми побачимо багато дивовижних жахо картин!

Мимоволі Вуді підійшла до самої сцени - їй хотілося краще роздивитися цю горезвісну топ-команду, - і раптом помітила порожнє місце в першому ряду. Недовго думаючи вона зайняла його і, як і всі, втупилася на сцену. Але її несподівано окликнули:

- Що ти тут робиш,златовласска ?

Вуді скосила очі. Виявляється, поруч із нею сидів хлопець -  чорне як смола волося,великі блакитні очі, пустотливі ямочки на щоках, але дещо нахабна усмішка.  Але найбільше Вуді вразило його вбрання: чорні широкі штани і такого ж кольору сорочка з коміром-стійкою і білими широкими манжетами. По коміру і низу вбрання йшла срібляста візерунчаста облямівка з тисненими арабськими цифрами. Взуття теж було, м'яко кажучи, дивовижним: капці з якоїсь темної тканини з трохи витягнутими, наче в турецьких туфель, носками.