Рулончик

– Вам як звичайно? – з цікавістю поглянула операторка пошти на юного хлопчину.

– Так, – відповів він і простягнув папірець із даними для відправки.

Операторка дістала з полиці рулон туалетного паперу. Але рулон чомусь вислизнув у неї з рук і покотився по підлозі.

– Вибачте, – розгублено сказала вона і потяглася за ще одним. Вона запакувала його у плівку і поклала у фірмовий пакет Укрпошти. Набрала на комп’ютері дані посилки.

– Виходить 523 гривні.

– Добре, – сказав хлопець і дістав гаманця.

Оплативши посилку, він вийшов з відділення. Операторка усміхнулася йому вслід і сказала до сусідки:

– Уже три роки він щомісяця приходить, аби відправити в Америку рулон туалетного паперу. Що б це могло значити, як думаєш?

Сусідка засміялася:

 – Навіть не знаю. Напевно, це щось символічне. Бо зовсім непрактично платити такі шалені гроші за рулон паперу.

Хлопця звали Антон. Він знав, що кожна справа, що починається не заради реалізації ідей і мрій, а ради грошей, веде в НЕПРАВИЛЬНУ долю, в нещасливе життя. І знав він це уже більш як три роки…

Антон побачив неподалік від пошти кавуни за ґратами. Невже вони б утекли, якби не було ґрат? Він ішов, міркуючи про батька.

Небо прихилило свою пухку щічку до земної подушки і рясно розплакалось. В Антона не було парасольки від тих небесних сліз. Тому він перечікував під козирком-надбудовою. Свідомість вкривалася серпанком. У такі дні він був сам не свій. Пісок у голові. Який би ти не набрав біг при народженні, земля все одно тебе спиняє твоє фізичне тіло і земні тяготи спиняють твою душу…

Сонце дременкувате, задумливе, рв’яно просилося з-за хмар, благаючи про тепло нарешті для всіх. Адже у нього його було з надлишком. Але небо ще не скінчило виливати душу. Серцем дивитися боляче – Антон зрозумів це три роки тому і намагався дивитися на світ, надягаючи на серце захисного козирка. А ось його мамі це довгий час вдавалося погано. Коли в людини мало любові, вона вимагає її в інших. Не вистачає все. Людина стає чорною дірою – п’є любов в інших. У неї закінчувалось джерело любові. Антон був для неї тим джерелом, а вона – його чорною дірою. Він уже відчував, що втрачає всю джерельну воду, коли в житті мами з’явилось інше джерело. Антон залишився ніби обабіч. І хоча це рятувало його, він боляче переживав свою непотрібність.

Небо нарешті заусміхалося сонцем, і Антон вирушив до пологового.

Біля входу двоє вже немолодих чоловіків чекали когось з однаковими букетиками однаково червоних гвоздик. Антон на мить зупинився, зміряв їх поглядом, поглянув угору на четвертий поверх і відчинив двері.

Він зайшов у палату. Мама усміхалася.

– Візьми братика на руки.

Антон узяв малюка. Він торкнувся губами його чола. Дитя з ароматом раю – саме так пахнуть новонароджені. І в палаті породіль ніби світло якесь розлите.

Мама народила йому братика від нового тата. А його тато…

Він зрадив їх. Поїхав заради грошей до Америки. І знайшов собі там нову сім’ю. Мама більше не усміхалася. Він присилав гроші, дзвонив – не хотів назавжди попрощатися із сином. Але Антон з тих пір надсилав лише посилки – і жодного слова. Рулончик без написів – все, на що заслуговував його батько.

Крім мами в палаті було ще двоє жінок.

–А чули, що в пологовому зараз незвичайна породілля? – сказала одна із жінок.

– Ні… – відповіла інша. – А що незвичайного?

– А в неї дар яснобачення під час пологів відкрився, – відповіла перша жінка. – Може все розповісти про людину. То до неї приходять і лікарки, і медсестри, і з патології приходили жіночки – то вона всім все розказала, поради дала.

– Та ну! – не вірила друга жінка.

– Так, – сказала перша. – І навіть розкрила злочин. Уявляєте?

Антон мовчки слухав. Але для себе вирішив, що неодмінно має потрапити до ясновидиці і спитати для себе щось важливе.

Антон обережно зазирнув до пологової зали. Я одразу побачила хвилювання цієї світлої юної душі.

– Привіт, Антоне! – сказала я.

– А звідки ви знаєте моє ім’я? – здивувався хлопець.

– Ти ж прийшов щось запитати у ясновидиці. А питаєш, звідки знаю твоє ім’я, – усміхнулась я.

– Так, справді… – сказав він.

– Ти щоразу надсилаєш йому туалетний папір, аби виразити своє обурення? – я почала першою.

– Так… – здивовано відповів Антон.

– Хочеш, щоб йому було боляче, як боляче тобі?

– Хочу…

– Тебе хвилює, чи він розкаюється? Чи шкодує про свій вчинок?

– Так… – відповів хлопець.

– Він шкодує. І щоразу, отримуючи від тебе того рулончика, страждає, бо знає, що ти йому не пробачив. Але він нічого не може змінити. І твоє мовчання і ці посилки лише додають йому болю. А ти ж не знаєш основного. Батько і справді знайшов нову сім’ю. Але це сталося після того, як твоя мама, не витримавши довгої розлуки, зрадила йому. Він дізнався про це. І тому все так сталося. Але він не хотів, щоб ти зрікся його. Він усі три роки шукає розмови з тобою. Надсилає гроші і подарунки. Йому дуже болить.