Скривджена свою безпорадністю

Мої пологи тривали. І я вже навіть змирилась, що не відбувається жодного просування. Я лише хапала чергову хвилю переймів без усілякої надії на те, що колись усе-таки моя дитина народиться. До мене почали заходити не лише лікарки і медсестри, а й інші породіллі, які очікували на початок пологів або лежали в патології. Багатьох цікавили відповіді на питання особистого характеру. До моєї пологової зали приходили, як до сповідальні. Не можу сказати, що все це давалося легко. Але я отримувала душевне задоволення від того, що могла хоч якось допомогти.

Однією з таких відвідувачок стала Яна. Вона була пацієнткою патології. Вагітність у неї була вже третя. Протікала вона складно. Молода жінка мала психологічні проблеми. Депресія із тривожним розладом. Вона хотіла від мене бодай якоїсь розради.

Хтось колись Яні сказав: любов не обов'язково має бути велика, головне – стабільна. А життя доводить, що маленька любов ніколи не буває стабільна. Вона гірка і буремна. Адже приносить купу непорозумінь і претензій, калічить життя, усамітнює особистості, нівелює високі цілі, жене у прірву. Подібно до малого гірського потічка. Тільки велика любов, мов широка ріка, поважна і мудра, лише вона наближається до стабільності. Ми всі її прагнемо. Але не всі віримо, що вона нам необхідна. Мов кисень. І згоджуємось на маленьку, гірку любов.

Не надівувавшись, Яна була закріпачена, закрита від світу в шлюбі. Ні, ні, вона не вийшла заміж надто рано. І не була обділена чоловічою увагою – в силу природної вроди і певного шарму-харизми. Але чомусь жадані для неї чоловіки уникали її, не бажаючи навіть просто дружити. Роками така ситуація склала у ній комплекс неповноцінності. Яна не знала, чому усе так складається. Просто не мала жодного пояснення. Тому, певно, погодилась вийти заміж за некоханого чоловіка, з яким було комфортно і який хотів бути поруч завжди, не тікав і не боявся її, відповідав на її дзвінки і слухав її розповіді. Це була просто згода. Яка, однак, не вирішила її проблем. А згодом Яна виявила, що опинилась у пастці.

Яна опинилась у пастці, як і багато інших жінок. Бо ніхто з них, пурхаючи, ніби метелик на свободі, не підозрює, що попереду чекає у шлюбному житті. Малюють якісь малинові етюди солодких романтичних стосунків, де душа в душу, де до сивих волосинок ходять за ручку.

Іскра між нею і Сашею спалахнула ще в перші дні знайомства на морі… Світлові пасма дощу падали на тенти. Вони стояли поряд, сховавшись від зливи під катамараном. Їли виноград і мимоволі тулилися один до одного. Він був ніби наелектризований. І його заряд притягував її. Їхні біополя стали напрочуд чутливими одне до одного, а її пам’ять солодко карбувала усі ці моменти, щоб потім на самоті транслювати ці картинки відчуттів серцю і солодити його.

Вони відпочивали разом зі спільними знайомими. А відпочинок – це дуже невдала тема для зав’язування серйозних стосунків. Усі розслаблені і щасливі. А в щасті не видно нічого поганого, як на пересвіченому фото. Скільки пережито на білому світі курортних романів! Скільки про це розказано, проспівано, проговорено! І вже сама назва «курортний роман» стала чимось непристойним і легковажним.

Але ж Яна була не така. Не – легковажна! Ні-ні, сама серйозність, взірець пристойності і розважливості. Якби ж вона знала, що занадто – те не здраво! Вірніше, вона це знала відносно всього на світі, лиш не відносно надмірної відповідальності.

Яна почувала відповідальність за свою мимовільну симпатію до Саші: він був чемним, обхідливим, харизматичним. Міг подати руку, коли піднімались у гори, або приобійняти, коли стояли, милуючись морем, на пірсі.

Вона відчувала увагу з його боку. Їй це лестило. Це був флірт. Це було ваблення. Але нічого такого, що вона малювала стільки разів у своїх мріях, чи що без взаємності відчувала до інших чоловіків. Це була приємна гра, чудове проведення часу. Яна була окутана чоловічою енергією. Це мало вирішальний вплив у розвитку їхніх стосунків – відсутність чоловічої енергії в її житті. Постійні мрії і прагнення до заміжжя і постійний розлад мрій і реальності. Їй хотілося зануритись у нормальні стосунки. Попередній невдалий досвід і ще незгаслі почуття стояли на заваді.

І вона не відчула, як сплутала бажання живитися чоловічою енергію з почуттями до конкретної людини. І вже не могла зізнатися собі, що помилилася. Яна несла відповідальність за свої стосунки. І не могла дозволити собі приєднатись до безкінечного списку жертв курортних романів. Ні, її роман – не курортний! Вона ж не якась там легковажна блондинка! Вона цілком серйозна, відповідальна дівчина. А у відповідальних не буває курортних романів. Ніколи і нізащо. І навіть анітрішечки.

Не дай вам Бог натрапити на нечесну людину при виборі пари. Нечесні люди лестять словами, обіцяють вам благо, самі починають свято вірити у свої лестощі. Але ціна цих слів надто висока. Бо отримуючи бажане, нечесні люди забувають про всі сказані слова. А страждання і відчуття обманутості – ваш, і тільки ваш уділ. А тоді вже – не кохатися з коханим, не жити на повні груди.

Яна виходила заміж за Сашу, бо він запевняв, що любить, що йому достатньо, якщо вона його любитиме хоч на 10% від його любові. Вона повірила його словам. Повірила його почуттю – він щедро осипав її любов’ю, дарував тепло, розуміння.

А тепер усього цього нема. І в неї почуття нема, щоб якось компенсувати. Є тільки взаємні претензії. А нема любові, поваги. Він не поважає її як особистість. У неї теж нема сил ставитись до нього краще. Де ж їй підзаряджатися любов’ю? Саша спустошує її душу, і вже нема достатньо любові, щоб давати дітям. Нема любові – щоб глядіти за домом чи займатися справами. Апатія і розгубленість. І так сильно боляче, що її до такого стану привів він – той, який обіцяв любити і підтримувати. Натомість весь час докори, крики, невдоволення усім, чим тільки можна. На додачу – терор грошима. «Грошей не дам, бо ти не зробила те й те…» Життя триває лише завдяки заспокійливим, не виходить без них. Так же не можна жити. Якщо поряд людина, яка тебе знищує – то, певно, краще, піти від такої людини. Це буде меншим злом, ніж потихеньку згасати поряд.