Весільний пиріг

Дарина несміливо зайшла до пологового залу. Вона була не з цього відділення. Але почувши від Вероніки про незвичайну ясновидицю, вирішила спробувати поговорити зі мною.

– Ви до нас? – спитала Єлизавета Петрівна.

– Вибачте… – несміливо сказала Дарина. – Але я почула про вашу породіллю… У мене є дуже важливе питання. Це може допомогти моїй подрузі. Вона зараз у в’язниці. Але вона не винна.

У цей момент біль відпустив мене. І дуже захотілось допомогти цій дівчині.

– Підійдіть ближче, – сказала я.

Дарина несміливо наблизилась. Я взяла її за руку. І вмить побачила ціле кіно.

Барвисті кульки спурхнули в небо до несподіваної веселки навколо сонця. Долоні дашками прикривали очі від сліпучого сонця. Усі тягнулися поглядами у височінь за легким кольоровим щастям, яким просочувалось повітря. Вони ненадовго були дітьми. Старі бабусі, жовтовусі діди, стоптані жінки, сивоброві й статечні чоловіки, милі у своїй незаміжності дівчата, одружені і не дуже мирні двоюрідні сестри, пустотливі брати-підлітки, родичі його і її – усі спурхнули в небо за тими строкатими кульками, які мить тому тримали в руках, смакуючи неймовірне вінчання у цій затишній невеличкій церкві у великому місті.

Через дорогу від церкви була замовлена кав’ярня. Гості потягнулися вервечкою до святкової зали.

Сліпуча від травневих променів фата вигравала у вітрохвилях. Леся ступала поважно і грайливо. Вона так довго чекала цієї миті. І нарешті дочекалася. У свої тридцять чотири вона таки виходила заміж, зустрівши того єдино коханого, по-справжньому свого, такого рідного понад усе.

Юрко був на три роки молодшим, але в такому віці на подібні дрібниці вже не зважають. Він поєднував у собі все, чого вона хотіла і шукала в зустрічних. Високий сіроокий красунчик, гарно забезпечений матеріально, в міру самоіронічний, а головне – який чуйний і уважний. М-м-м! Лесю пройняло струмом з першої секунди першої зустрічі з ним на цьому світі. Наелектризувалась – і струменіла, струменіла щастям, скеровуючи їхні стосунки до логічного узаконення.

– Ірочка буде? – спитала стиха в мами Леся.

– Казала, що прийде. Обіцяла спекти весільний пиріг. На знак вашого примирення.

Щоки Лесі нервово сіпнулись.

– Доню, я дуже рада, що ви поговорили. Нам всім треба забути те непорозуміння. Ірочка – твоя сестра. І вона бажає тобі щастя, – Любов Іванівна натхненно дивилась на дочку.

– Так, мамо, – солодко шепотіла Леся. – Я дуже рада, що Іра буде на нашому весіллі.

Любов Іванівна та Віктор Леонідович, батьки нареченої, виховували дочок Лесю та Іру дуже набожними. У них усе було строго. Дівчата завжди вчиняли правильно, боячись зробити бодай щось, що суперечило релігійним поглядам батьків. Однак перед весіллям Лесі та Юрка сталося дещо таке, що ніяк не вписувалось у картину сімейних цінностей.

Перед весіллям Юрко багато нервувався. Він нещодавно повернувся з Америки. Леся помітила у ньому зміни, які він намагався приховати. Дівчина втратила спокій і вирішила простежити за нареченим.

Несподівано для себе Леся побачила зустріч Юрка та Іри. Світ поплив перед її очима. Однак опанувавши себе, Леся причаїлася, щоб підслухати, про що розмовляли її сестра та наречений.

Після цього вдома розгорівся скандал.

– Як ви могли відпустити її до Америки? – кричала крізь сльози Леся.

– Але ж Ірочці прийшло запрошення на зйомку. Це був шанс показати свої таланти, – виправдовувала молодшу доньку Любов Іванівна.

– А хто домовився з Юрою, що вона поживе у нього? – плакала Леся.

– Та я домовився, – відповів батько. – Адже так співпало, що Юра працював у тому ж місті, куди запросили Іру. Я подумав, що так буде краще, щоб Іра впевнено почувалася.

– І мені нічого не сказали! – Леся нервово ходила по кімнаті.

– Доню, ми не хотіли, щоб ти хвилювалась, – намагалась заспокоїти її мама.

– А тепер вона вагітна! Від Юри!

– Що?! – здивувався Віктор Леонідович.

– Та як же так? – спитала Любов Іванівна.

– А отак! – гнівно крикнула Леся. – Я почула, як вона признавалася Юрі.

– Але ж… Ірочка – така правильна дівчинка. Ми подумати не могли, що таке може статися… – хитала головою Любов Іванівна.

– Але сталося! Мамо, сталося! Іра скочила в ліжко до мого нареченого! – Леся сіла на диван і закрила обличчя руками.

До весілля лишалося десять днів. А в сім’ї таке сум’яття… Леся благала Іру зробити аборт. Але мама і батько були категорично проти, бо їхні релігійні погляди не дозволяли цього. Сама Іра почувалася дуже винною. Однак уже нічого не могла змінити. Юркові повідомили, що претензій до нього, як до батька дитини, не мають. Віктор Леонідович і Любов Іванівна готові були взяти всі клопоти на себе. Конфлікт владнали, дали одне одному обіцянку нікому нічого за межами сім’ї не говорити і готувалися до весілля.

Іра прийшла з пирогом прямо до кав’ярні – вона пропустила вінчання через погане самопочуття. Леся чекала на неї біля входу.

– Вітаю, сестричко, зі шлюбом! – сказала, усміхаючись, Іра. – Щастя вам і злагоди!

– Дякую, сестро! – Леся обійняла Іру. – Який гарний пиріг ти спекла.

– Я старалася, – ніяково усміхнулася Іра.

– А ходімо вип’ємо чаю з твоїм пирогом. Він такий апетитний. Там сусідня зала порожня, я щось уже втомилася від гостей, – запропонувала Леся.

– Ходімо, – погодилась Іра.

Сестри зайшли до зали. Там на столику був чайничок і дві чашки з тарілками.

– Я тут попросила заварити нам чаю з кримськими травами, – похвалилася Леся.

– О-о, з кримськими, – оцінила Іра.

Сестри сіли за стіл. Іра поставила пиріг посередині.

– Ой, нема ножа, – зауважила Леся. – Збігай на бар, принеси, будь ласка.

– Так, звісно.

Іра побігла до бару. Леся переконалась, що вона пішла. Дістала з-за пазухи маленьку пляшечку і налила щось в Ірину чашку.

Іра з Лесею їли пиріг і запивали смачним чаєм.