Ловчихи вітру

Вітер-завиванець куйовдив думки Вероніки. Вона вийшла надвір покурити. Життя куйовдилося вітром і тріпалося, як лахміття. Колись у неї була гарна робота, перспективні надії, віра в майбутнє. Але все якось в один момент зруйнувалося. Подув вітер невдач. Довелось якось викручуватися, аби хоч на їжу було: пішла санітаркою в пологовий поруч з її будинком. Думала: ненадовго. Ненадовго затягнулося. І не видно було краю в тій смузі негараздів. Аж тут подруга Оля виринула на її горизонті.

– Привіт! Як справи? – почула у слухавці давно забутий голос. Номер не збережений. Хто б це міг бути? Вероніка прокручувала в пам’яті схожі голоси. І незручно було прямо спитати у власниці голосу: хто ти така? «Мабуть, вона образиться, що я не пам’ятаю свою ліпшу подружку…» На щастя, після кількох речень Вероніка таки вгадала мелодію голосу співбесідниці. Це була Оля. Її однокласниця. Фух, відлягло… «Але чого раптом вона про мене згадала?»

Теревенили про те, про се.

Оля повідала свою прикру історію:

– Близько 10-ї вечора я спускалася в перехід біля ТЦ "Городок". Назустріч мені йшли дві циганки. Ми розминулися. Я думала щось своє. Далі за лічені секунди сталася купа подій. Від тихого клацання мого рюкзака за спиною я автоматично розвертаюся і бачу обличчя однієї з циганок, що нещодавно пройшли сходами  повз мене. Вона, широко розплющивши очі, дивиться на мене і замахується твердим продовгуватим предметом, схованим у тканинній сумочці. Вона з три рази замахнулася на мене. А я стояла в шоці, із широко розплющеними очима, ще не розуміючи, що відбувається, дивлячись на неї, а тоді вона щось передумала і кинулась угору сходами. Я зазирнула в рюкзак: все було на місці.

– Оце так… – протягнула  співчутливо Вероніка.

– Але як? – продовжувала Оля. – Як можна було на ходу підкрастися настільки непомітно, що я навіть не почула кроків за спиною?! І людей у цей час у переході було багато, але в той момент на сходах не було нікого. І циганки, вочевидь, зімпровізували. А майстерність у них на висоті! Тому, навіть якщо вони здаються мирними і не налаштованими нападати, варто пильнувати. Скільки разів бачила, як вони заходять в маршрутку в час пік за людьми, тулячись до них, і швидко виходять. Люди вже знають про цей трюк. Але до імпровізацій, може, ще не всі готові. Покладатись на поліцейських, на жаль, не доводиться.

– Це точно, – погодилась Вероніка. – Але добре, що все добре закінчилося.

– Так, – погодилась Оля.

Говорили вони довго і про різне. Про перукарів, яким кажеш підрізати 2–3 сантиметри, а вони ріжуть 10–15. Посічені кінчики для них – як червона тканина для бика.

– Виправдовуються: було погано, я зрізала, тепер добре, – обурювалась Оля через свій нещодавній негативний досвід. – А нічо, що я не планувала так кардинально мінятися, в мене були плани на довге волосся. Молодість минає не в тому образі, як хотілося!

– Як я тебе розумію, – погоджувалась Вероніка.

– Ой, забалакались ми, – спохопилася Оля. – Я ж хотіла з тобою поділитися своїм успіхом. І тебе залучити. Чула, що в тебе зараз з грошима скрутно.

– Так, не дуже, – зітхнула Вероніка.

– Я можу тобі допомогти з роботою.

– Справді? – зраділа Вероніка.

– Так.

– А що за робота?

– Давай не по телефону. Зустрінемось десь, погуляємо. Давно ж не бачились.

– Ну, добре, – погодилась Вероніка, смакуючи надію, що зародилась у серці.

За два дні вони зустрілися на метро «Поштова площа». Оля побачила Вероніку ще здалеку. Та підбігла і з радістю кинулась обіймати її. Вероніка не пам’ятала такого теплого ставлення до себе з боку Олі в шкільні часи.

– Давай пройдемося, – запропонувала Оля. Можна до пішохідного мосту і на Труханів острів.

– Гаразд. Давно там не була.

Оля поступово готувала Вероніку до розмови. А потім почала хвалитися, що в неї тепер власний бізнес.

– І що за бізнес? – поцікавилась Вероніка.

– Тобі треба самій усе побачити, – Оля весь час ухилялась від прямої відповіді. Вона була натхненна, говорила загадками, наводила різні життєві приклади. Зрештою, домовились зустрітися в офісі і поговорити предметно. Ну а що даремно піднімати таку важливу тему? На пальцях не поясниш – треба показати і детально пояснити. Щоб було правильне розуміння. Бо бізнес специфічний, і поверхневі висновки можуть бути хибні.

Вероніка по-справжньому зацікавилась. Вона вже малювала в уяві, як нарешті вибереться із жалюгідного фінансового становища і матиме непоганий заробіток. Буде подорожувати і дозволятиме собі все-превсе. В Олі ж вийшло. Чим вона гірша за неї?

Настав день ділової зустрічі. Вероніка хвилювалась: чи сподобається вона Олиному керівництву? Чи зможе вона виконувати роботу?

 Оля зустріла її неподалік офісу в районі метро «Тараса Шевченка». Вона щебетала, яка вона рада, що Вероніка прийняла правильне рішення, що вони тепер працюватимуть разом. З ким, як не з близькою людиною ділитися можливостями гарного заробітку?

В офісі був гарний ремонт. Коридорами ходили молоді люди. Вони дружелюбно всміхалися Вероніці. Подруги зайшли до кабінету на першому поверсі.